Переповідати сторічну історію Сумського інституту агропромислового виробництва Академії аграрних наук України — справа непроста.
До вікового ювілею інституту не вистачає усього-на-всього 2 роки. Однак може статися так, що до цієї дати йому не дійти. Саме з надією відвернути назріваючу «панахиду» й пишеться ця кореспонденція. Бо надто поспішають запопадливі «реформатори» з попереднього і нинішнього кабмінів поставити унікальний сільськогосподарський науковий центр на межу буття.
І зернові, і тваринництво
Звітувати науковому закладу завжди є чим. Так, лише в галузі рослинництва вченими інституту за останні 10—12 років здійснено майже 40 наукових розробок, яким могли б позаздрити провідні селекціонери багатьох країн світу. Найпомітніші з них — нові сорти гречки: «Крупинка», «Іванна», «Слобожанська» і пам’ятна «Сумчанка» — світова рекордсменка з урожайності. Тож нічого дивного, що саме сумськими сортами гречки нині в Україні засівається понад 40 відсотків площ, зайнятих під круп’яними культурами.
Окрім гречки, сумські аграрії успішно займаються селекцією багаторічних трав, а також злакових. Минулого посушливого літа, наприклад, виплекана тут елітна пшениця дала в дослідному господарстві на кількох сотнях гектарів по 72,4 центнера зерна з гектара.
Однак не хлібом єдиним живе колектив інституту. Пріоритетною в селекційному відношенні останнім часом для нього стала тваринницька галузь. І хоча цим сумчани серйозно займаються менше десяти років, їхні здобутки очевидні. Свідчення цьому — створена продуктивна племінна порода корів — бурої і чорно-рябої. Продуктивність першої — понад 5,5 тисячі кілограмів молока на рік від корови, чорно-рябої — більш як 7 тисяч кілограмів.
Добру славу принесло сумчанам виплекане насіння двох десятків високоврожайних сортів овочів: картоплі, моркви, капусти, редиски, столових буряків. А ще ж відомі вчені-аграрії тим, що мають племінний завод великої білої породи свиней м’ясо-сального напряму, кожна з яких протягом одного року набирає 200 кілограмів живої ваги. Сьогодні круп’яні, зернові, овочеві культури, породистих корів і свиней, вирощених сумчанами за останні роки, культивує більше 10 тисяч господарств, розташованих у 12 областях.
Гуртом і батька легше бити
До 2010 року вищезгаданий інститут і підпорядковане йому дослідне господарство жили, так би мовити, під одним дахом, який на той час називався Сумською державною сільськогосподарською дослідною станцією. А відтак колектив з 500 осіб, третина з яких — учені, живила одна кров і одні інтереси. І виконував він свою справу, як бачимо, успішно. Сприяли успіху єдиний статус сільгоспвиробника, єдиний розрахунковий рахунок і єдиний кошторис. Щоправда, останніми роками наші «реформатори» тільки й те робили, що економили на науці. Однак завдяки прибуткам, отримуваним у дослідному господарстві від реалізації виведених нових сортів і порід, які постійно йшли у загальний «котел», науково-дослідній установі не тільки вдавалося триматися на плаву, займатися науковими розробками. У 2001 році Сумській дослідній станції надали нового статусу — вона стала Сумським інститутом агропромислового виробництва.
Одна рука дає, друга — відбирає
Та недовго музика грала, недовго тішив їх «реформаторський» обман. Невдовзі науковці узнали, що таке справжня біда, коли одна рука дає, а друга — відбирає.
Після так званої реструктуризації не збігло й року, як на світ 17 травня 2002-го з’являється Постанова Кабміну України «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання». На перший погляд невинний документ став для працівників новоствореного інституту, як, до речі, і решти аналогічних наукових структур агропромислового спрямування, справжнім цебром холодної води на їхні вчені голови.
— Після цієї постанови стало зрозуміло, — згадує директор інституту, кандидат сільськогосподарських наук Микола Бондаренко, — що нас очікують ще гірші часи. Адже кожен з нас переконався на власному досвіді, що всі «новації», які впроваджувалися в сільському господарстві впродовж минулого десятиріччя, зводилися до одного: погіршити й без того злиденне становище вітчизняного сільгоспвиробника.
Узяли жатку, захотілося й хатку...
Хоча Микола Бондаренко зі своїми підлеглими й не пророки, але цього разу могли передбачити прогнозований ними розвиток подій не зугірш самого Нострадамуса. Не встигли наші вчені-аграрії прийти до тями після тієї постанови, як на початку нинішнього року вже нові доброзичливці видали розпорядження про роз’єднання інституту з дослідним господарством.
— Спочатку в селянина відібрали сарай і сіножатку, після чого декому забаглося прибрати до власних рук ще й плуг і хатку з усім господарством на додачу, — коментує кабмінівські витівки Микола Павлович. — Питаєте, чому? Відповідь на поверхні: схоже, владі давно вже не по собі, що рідний сільгоспвиробник, попри всі її зусилля вкоротити йому віку, продовжує залишатися чи не єдиною стабільною виробничо-економічною структурою в державі.
Найкрутіший трейдер
— Сьогодні владні структури, — з болем каже співрозмовник, — нібито серйозно намагаються покарати трейдерів за минулорічне знецінення сільгосппродукції. Ніби все правильно. Бо в багатьох селян поняття «трейдер» вже давно асоціюється зі словом «бандит». Але скажіть мені, будь ласка: під чиїм «дахом» у поті чола «трудиться» переважна більшість найкрутіших з них і з чиєї подачі торік вони вчинили економічну наругу над українським селянином? Отож-бо...
А крити справді нічим. Адже останнє десятиріччя найкрутішим трейдером у нас залишається виконавча влада, яка буцімто презентує державу. Фактів — безліч. З чиєї подачі, наприклад, банки вимагають у селянина під кредит 5-кратну заставу?! А хто бив себе в груди і клявся компенсувати сільгоспвиробнику сортові надбавки за придбання ним елітного насіння й елітних порід тварин?!
— Усі ці дотації з компенсаціями не що інше, як фата-моргана, — невесело зітхає Микола Бондаренко. — Нинішній уряд, правда, поки що справно сплачує всі надбавки. Втім, його попередник також починав непогано, а коли йшов у відставку, то завинив нам близько одного мільйона гривень компенсаційних коштів. Це нам — комплексній науковій установі, яка по-справжньому переймається проблемами села і своїми новими розробками намагається врятувати його від остаточного занепаду. Якщо вже науці держава постійно крутить фігуру з трьох пальців, то на яку фінансову підтримку з її боку можуть розраховувати рядовий фермер чи, скажімо, новостворені агрофірми або колективні господарства?
Микола Бондаренко аніскільки не згущує барв. Саме через бідність і неплатоспроможність партнерів колектив інституту не так давно практично за безцінь спровадив на один з місцевих м’ясокомбінатів 100 елітних бичків і близько півтори сотні стокілограмових елітних підсвинків. З аналогічних причин, втративши майже 5 мільйонів гривень, сумчани змушені були продати фактично за демпінговими цінами (у 5 разів дешевше) кілька тисяч тонн елітного зерна.
Панацея чи зашморг?
Так звану реструктуризацію колектив інституту сприйняв як національну трагедію. Хто ж усе-таки має рацію: «рятівники» нації, які «ощасливили» сумчан постановою Кабміну, розчленували науково-дослідний заклад і вважають це панацеєю від усіх економічних болячок на селі, чи колектив Сумського інституту агропромислового виробництва, котрий разом зі своїми колегами сприйняв це як зашморг на шиї? Ось що каже заступник директора інституту з регіонального центру, кандидат сільськогосподарських наук Микола Собко:
— Затіяній верхами «реструктуризації» пасує одне визначення: експансія проти власного сільгоспвиробника. Реформатори й раніше не балували науку, завжди фінансували її за залишковим принципом. Ми ремствували, але не занадто. Оскільки харчувалися з одного котла, то мали можливість для сякого-такого маневру: значна частина коштів (на 200—300 відсотків більше від бюджетних асигнувань) постійно йшла на фінансування наукових розробок і дослідів. Але, зробивши хід конем, влада перекрила нам кисень. Інститут не просто відокремили від дослідної станції, а й водночас позбавили статусу сільгоспвиробника, а відтак й усіх пільг, передбачених ним. Тепер навіть на спонсорську допомогу нараховують величезний податок.
— Зате ви придбали потужного покровителя в особі держави...
— З цим «покровителем» нам уже подих перехопило і голова йде обертом. 390 тисяч гривень бюджетних коштів на рік, на які він «розщедрився», вистачить хіба що на жебрацьку зарплату. А хто фінансуватиме наукові розробки, передбачені, до речі, загальнодержавними програмами? Звідки взяти кошти на утримання матеріальної бази, на закупівлю пального, засобів захисту рослин, мінеральних добрив тощо? З такими «карколомними» реформами, до яких держава щоразу вдається, свідомо рубаючи сук, на якому сидить, вона завтра стане ще біднішою.
На щастя, кинутому напризволяще інститутові прийшла на виручку місцева влада.
При ньому спішно створили обласну сільськогосподарську дорадчу службу з інформації і наукового забезпечення аграріїв Сумщини. Для її фінансування, за згодою депутатів облради, з місцевого бюджету цього року виділено 290 тисяч гривень. Це лише третина від того, що необхідно науковцям для нормальної життєдіяльності.
Сумська область.
