Як лису довірили стерегти курей

На початку року мені довелося бути присутнім на засіданні Міжвідомчої комісії з питань координації міжгалузевих відносин на ринку продукції тваринного походження. На порядку денному, розробленому в Міністерстві аграрної політики, стояло одне питання — «Про ситуацію на ринку м’яса, розробку і здійснення заходів, спрямованих на захист вітчизняного виробника і недопущення несумлінної конкуренції на цьому ринку».

Суть доволі неприємної розмови було зведено до одного: піднести на більш високий рівень вітчизняного виробника м’яса птиці, «по-доброму» попросивши представників спеціальних економічних зон відмовитися від заморської курятини. Масла у вогонь підливали представники вітчизняної санітарної та ветеринарної медицини, які намалювали доволі похмурі картини, що чекають на нас після вживання заморської курятини, виплеканої за допомогою антибіотиків і обробленої хлором.

Втішає: Мінагрополітики опікувалося вітчизняним виробником, проявляючи державний підхід до розв’язання проблем АПК.

Мої думки про цю досить серйозну пташину проблему вилилися в статті «Глобалізація, як і весна, нас не обмине». І ви знаєте, наче у воду дивився. Минуло трохи більше місяця і завдяки зусиллям іншого міністерства —Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції, яке (і це таки правда!) опікується державними інтересами, але вже в іншому плані, було дано зелене світло для ввезення до країни горезвісних «стегенець Буша». До того ж представники санітарної та ветеринарної медицини доволі дружно, як піонери, розганяли похмурий імідж навколо заморської курятини. Мовляв, те, що надходить до нашої країни, вже не напічкано шкідливими речовинами. Капіталісти із-за океану дбають не лише про власний прибуток, а й про здоров’я середнього українця.

Отакої! Вийшло, як у відомій байці Крилова «Лебідь, рак і щука». От тільки віз не стоїть на місці. Котиться кудись країна, завдяки зусиллям Мін... А от тільки якого з цих Мін? Адже, власне кажучи, тягнуть вони у різні боки.

Останнім часом людина спостережлива не могла не помітити проведення таких собі «круглих» столів, присвячених подальшій долі вітчизняного автопрому у світлі майбутнього вступу України до СОТ і ЄС. На погляд невтаємниченого, це цілком блага справа: ті, хто при владі, бажають адаптувати наше законодавство до вимог міжнародних організацій, та й думку учасників ринку не завадило б знати. Але це тільки на перший погляд. А насправді підсумки цих «круглих» столів, на жаль, демонструють елементарне нехтування (свідоме чи несвідоме?..) доленосних для економіки країни документів, загальноприйнятих у світі правил і законів їх створення.

А що маємо за основу? Розроблену Кабміном і затверджену Верховною Радою концепцію розвитку вітчизняного автомобілебудування, в якій чітко визначено, що саме автомобільна галузь (як складова машинобудування) є пріоритетною в країні. Отже — має підтримку держави.

І це правильно. Адже загальновідомо (і це підтверджено численними міжнародними дослідженнями), що залучення серйозних інвестицій саме в автопромисловість може зробити її локомотивом для виведення економіки країни на вищий рівень розвитку.

За даними однієї з міжнародних консалтингових груп, яка проводила дослідження на замовлення уряду Росії, «загальний обсяг здобутих державою зисків — розвиток національного виробництва, вихід на новий технологічний і технічний рівень, збільшення податкових надходжень, створення нових робочих місць тощо, набагато перевищує тимчасові «втрати», що можуть виникнути під час надання багатонаціональним автомобільним компаніям і виробникам комплектуючих певних пільг для розвитку місцевого виробництва».

До речі, по приклад, що підтверджує викладене вище, і ходити далеко не треба. 1997 року у нас було ухвалено закон про стимулювання вітчизняного автомобільного виробництва, що визначив преференції, котрі має отримувати виробник, який реально інвестує у виробництво на так званий перехідний період.

Результати. Запорізький автомобілебудівний завод, що отримав 150 млн. доларів інвестиції та діє у рамках згаданого закону, зумів за чотири роки значно «накачати мускули». Наприклад, 2002 року на заводі виготовлено 23 822 автомобіля, з них — 13 957 модельного ряду «Таврія» (серед них 7 039 «Славут»), 3 358 автомобілів «Сенс», 6 383 автомобіля моделей ДЕУ. Реалізовано 23 617 авто. Модельного ряду «Таврія» — 13 513 (з них «Славут» — 6 756), «Сенс» — 3 118, модельного ряду ДЕУ — 6 604. У рейтингу автомобільних компаній за кількістю перших реєстрацій за минулий рік продукція ЗАЗу входить до трійки лідерів. ЗАЗівські моделі упевнено посідають другу (після ВАЗу) позицію, ДЕУ — третю. За рік працівникам заводу сплачено 74,2 млн. грн. зарплати. Платежі до бюджету становили 54,7 млн. грн. ЗАТ «ЗАЗ» вперше за десятиріччя нарешті завершило рік з позитивним фінансовим результатом. Завод вийшов на незбитковий рівень.

Запоріжці пішли далі. Оскільки ринок сьогодні може «проковтнути» лише певну кількість «Таврій» і «Славут» (це 250—300 штук на день), а виробничі потужності треба завантажувати, так само, як і забезпечувати роботою 14,5 тисячі заводчан і 537 заводів-суміжників, то необхідно залучити партнерів. Так у Запоріжжі з’явилася компанія «Дженерал Моторс», з якою «зазівці» уклали угоду на виробництво «Опелів» і на розширення виробництва «Ланоса» і «Сенса» — що стали вельми популярними серед вітчизняних покупців. Виробничим партнером

ЗАЗу став також «ДаймлерКрайслер». Результат — на заводі складають «Мерседеси».

До речі. Жодних прямих вливань у вигляді дотацій ЗАЗ не отримував. На відміну від багатьох автогігантів західних країн, уряди яких надають виробникам прямі гранти у моменти серйозних інвестицій. Так, у 1996 році ЄС надав компанії «Форд» грант на суму 140 млн. доларів для виробництва моделі «Ягуар». Можна також згадати «Фольксваген» і «Опель», яким було надано гранти в 115 і 570 млн. доларів відповідно на виробництво авто на території колишньої НДР.

Як і всі нормальні суб’єкти підприємництва, іноземні автомобілевиробники жадають заробляти прибуток. А погодьтеся, що заробляти його не так клопітно і ризиковано, поставляючи до країни товар, а не гроші у вигляді інвестицій. Імпортер ніколи не буде зацікавлений у розвитку автопромисловості, тим паче власним коштом у країні з високим ризиком, навіть коли в нього є інтерес до 48-мільйонного ринку. Що робити? Невже немає виходу? Є.

Єдиний спосіб — створити такі умови і правила ввезення, щоб йому було вигідніше відкрити в нашій країні нове виробництво (а це інвестиції не менш як 50 млн. доларів), або інвестувати у вже наявні. Все просто і ясно, як сонячний день. Але доморослі дистриб’ютори і дилери іноземних компаній аж ніяк не зацікавлені в інвестуванні. Та й за великим рахунком їм не під силу така робота.

Особливо вони активізувалися, коли СОТ і ЄС жорстко поставили питання про адаптацію українського законодавства до міжнародних норм. Наприклад, міжнародні організації всіляко обстоюють наповнюваність бюджету, а отже — за скасування будь-яких пільг. Саме тут, під час скасування частини пільг, визначених для автопідприємств з іноземними інвестиціями, і виникло питання компенсації бюджетних поповнень за рахунок мита для авто на рівні 30—32 відсотків. До слова, Єврокомісія схвалила такий механізм, над яким півтора року працювали відповідні міністерства і відомства

Вигоди. Вирішуються суперечності з ЄС, законодавство держави у питаннях автомобілебудування приводиться у відповідність до вимог СОТ і ЄС. Зростають надходження до бюджету. За розрахунками фахівців, загальний річний економічний ефект сягнув би понад 431 млн. грн. Український автопром захищено: відновлюються наявні і створюються нові робочі місця (одне робоче місце в автомобілебудуванні стимулює п’ять— шість робочих місць на підприємствах-суміжниках). Розширюються експортні можливості країни загалом.

Здавалося б, живи та радій. Та не так сталося, як гадалося. Законопроект зависнув у... Кабміні. За неофіційною інформацією, уряд вирішив порадитися — ви вгадали! — з... імпортерами. А чи не зашкодить такий захисний захід торговцям іноземними автомобілями, для яких сьогодні ввізне мито не перевищує 3 відсотків? Природно, їхню реакцію спрогнозувати неважко: ситуацію необхідно спочатку завести у глухий кут... Логіку поведінки імпортерів можна цілком пояснити: триває боротьба за виживання, прибутковість, за сектори ринку — і тут усі методи припустимі. До речі, про методи краще не говорити — аж ніяк не завжди вони чисті. Незрозуміла логіка дій самого уряду, який намагається грати роль кота Леопольда, промовляючи його сакраментальну фразу: «Хлопці, давайте жити дружно!» А де вольовий державний підхід? Адже загальновідомо, що імпортери і виробники до компромісу не дійдуть. Це аксіома, яка грунтується на великих грошах.

Невже в Міністерстві економіки і з питань європейської інтеграції цього не розуміють? Може, це комусь вигідно?..

До речі, в Росії з 25-відсотковим митним бар’єром (плюс 5 відсотків податок з продажу) змусили світових автовелетів завозити до країни не товар, а гроші. Там планують збудувати кілька сучасних автомобільних заводів. І згідно з міжурядовою угодою між Україною і Росією наш ринок для цих заводів буде відкрито навстіж.

Отже, в Росії можновладці опікуються державними інтересами. А у нас?