Про що болить голова в міського голови, відомо. Коли просто, по-повсякденному, — де взяти гроші на прірву господарських потреб. Юрій Іванович Гержов на цій посаді третій термін. Корифей місцевого самоврядування. Керує малим містом з населенням 43 тисячі жителів. Промисловість, в основному, легка і переробна. Майже два терміни шукали нормальних інвесторів, щоб поставити її на ноги. Шарлатанів, ласих до легкої наживи, в епоху глобальної приватизації було багато. Але в Гержова їхні варіанти не проходять.
Шкіряне об’єднання «Возко», швейна фабрика «Вікторія», м’ясокомбінат, консервний завод, сироварний комбінат — надходження до скарбниці від них стабільні. Але й вище не стрибнеш.
Резерви для бюджету — в створенні комунальних, муніципальних рентабельних підприємств, що можуть дати гарний прибуток.
Транспорт
Вознесенськ — містечко невелике, але пішки не обійдеш.
— Для мене, як міського голови, надійніше мати підприємство цілісне, з усіма структурами, кероване, хай і зі старими автобусами, — ділиться хитрощами Гержов. — Якщо запрошувати приватників, завтра почнеться чехарда з тарифами. Вони (приватники) швидко згрупуються, монополізуються, і тоді складно якось вплинути. А ми самі купили мікроавтобуси і віддали їх в оренду тому ж автобусному паркові. Умова одна: фіксований виторг до каси, а пенсіонерів і пільговиків возити безплатно. Один одного зрозуміли. Та й легше цього року з держбюджетом. Спрацьовує краще від попередніх, гроші на компенсацію надходять вчасно. У підсумку ми зберегли 100 робочих місць, самі переобладнали автобуси, розв’язали транспортні проблеми, а бюджетові — чисті гроші.
Творчість управлінця — не політ фантазії. Багато в чому це банальні житейські істини, вміло прикладені до конкретних обставин. Їх часто-густо гучно величають «ноу хау» та іншими модними вивертами. Насправді: «Ніщо не нове під сонцем», —проповідував Еклезіаст. У Гержова міцна управлінська школа. Тому здається давно знайомим зміст «ноухауської» листівки в кабінеті мера з грізним запитанням: «Що ти зробив сьогодні для поповнення бюджету міста?» І далі з тексту випливає: коли не встиг — прожив день даремно. Будь-який міський голова знає одне: гроші з неба не сиплються. Їх треба заробляти самим, спільними зусиллями громади. Ось і доводиться крутитися, інтегруючи командну систему з демократією. Усе згодиться, аби лиш працювало.
Енергоносії
Юрій Гержов улаштував свого роду соцзмагання, чи, коли хочете, капзмагання підприємств. На сторінках міської газети публікують рейтингову таблицю з зазначенням середньої зарплатні, обсягів виробництва, розрахунків з бюджетом, погашення заборгованості за енергоносії. Керівники реагують гостро, прагнуть у лідери. А Гержов для громади двох зайців убиває: доходи населення зростають і міська скарбниця не біднішає.
Новомодно з Центром муніципального менеджменту при ООН провели тренінг депутатів, фахівців міськвиконкому зі складання інвестиційної програми міста, залучили підприємців. Програму склали, пріоритети визначили: водопостачання, каналізація, тепло, обслуговування населення.
— Наше надзавдання — перевести весь житловий фонд на індивідуальне опалення, — ділиться планами Юрій Іванович. —Треба близько 12 мільйонів гривень, щоб у кожній квартирі встановити газовий лічильник, невеликий газовий казан луганського чи миколаївського виробництва. Робимо замкнуту розводку, ставимо німецький насос. По-перше, відходимо від проблеми вічних боргів, по-друге, виключаємо залежність одне від одного. Тобто законослухняні громадяни вільні від неплатників. А головне —колосальна економія газу, зниження тарифів, незалежність від газопостачальних організацій і страху перед перекритою засувкою. Ідея сама по собі не нова. Новий тільки масштаб. Зараз ми шукаємо гроші, щоб дати людям кредити. Далеко не кожен може викласти відразу 2,5-3 тисячі гривень. Переконуємо в тому, що гроші повернуться зекономленою платнею за тепло. Доводиться говорити буквально з кожним городянином. І все-таки програму поетапно будемо вводити. Місто виграє на роки. Це нормальний цивілізований шлях. Іншого немає.
Юрій Іванович — один із зразкових учнів школи виживання мерів, яку створили мери кількох малих міст — Вугледара, Прилук, Бердянська, Кам’янця-Подільського, Комсомольська. Тут вони спілкуються, обмінюються досвідом, новаціями в місцевому самоврядуванні, сперечаються — коротше, вчаться виживати.
Вода
— Врятувати комуналку — сьогодні немає завдання важливішого, —вважає Юрій Гержов. — Головне, щоб вона не розвалилася. Був у нас водоканал, банкрут. Ми створюємо нове підприємство і переводимо на нього всі платежі. Свого роду громовідвід. Водоканал тихесенько доводимо до банкрутства. Але система живе, вода подається. Я нічого не порушую, усе законно. Мені треба зберегти водопровід. Таку ж схему використовував при організації підприємства з санітарного очищення міста. Я розумію, що це не державний, а місницький підхід, але треба рятувати громаду.
А рятувати громаду цього року довелося конкретно. Вознесенськ сильно потерпів від весняної повені. Підтоплено було близько 500 будинків у низинній частині міста. Підземні джерела води, комунікації, дороги, міст опинилися в аварійному стані.
— За розрахунками, поданими до управління надзвичайних ситуацій, збитки досягли 2,6 мільйона гривень. Ударив грім, і дядько почав хреститися. Міська влада з фахівцями розробила технічне інженерне рішення з попередження повеневого лиха: централізована координація роботи водосховищ на Південному Бузі, будівництво в місті шести кілометрів дамб. Кардинальне вирішення проблеми пов’язують з будівництвом Олександрівського водосховища, але там поки що триває багаторічна війна екологів з економістами. В одних на карту поставлена флора-фауна, у мера —громада. І всі хочуть жити.
Вознесенськ — містечко невелике, але дороги... Цю проблему міський голова розв’язуватиме спільно, з участю і з допомогою небайдужих до міста керівників. Наприклад, «Возко».
