Хочете знати фасон спідниці, яку одягнуть українки через три місяці? Можете з’їздити до Німеччини сьогодні. А простіше — приїздіть до Вознесенська. 

Швачки «Вікторії» безпомилково віщують погоду в моді ділового жіночого костюма. До речі, раніше те, що шили для француженок, німкень, англійок, українки починали носити лише через рік. Отакий моніторинг.

Вознесенська «Вікторія» працює на фірми Англії, Німеччини, Франції, Голландії. Замовлення, моделі, лекала — звідти. 90% продукції — зовнішній ринок, решта — внутрішній.

— Для них ми дешева робоча сила, навіть дуже дешева, — розповідає голова правління ЗАТ «Вікторія» Ольга Степанівна Мотуляк. — А для нас це робочі місця та гарантована зарплата. Завдяки зарубіжним фірмам ми за всі роки незалежності України жодного місяця не простоювали. Стабільно виплачували зарплату, майже закінчили технічне переоснащення. Працюємо за новими технологіями. Нас знають в Європі та США. Нині ведемо переговори про співробітництво з представниками Швеції, Фінляндії, Латвії. Розширення ринку — це майбутнє виробництва.

Треба сказати, співвідношення в обсягах поставок на ринки в них і в нас спочатку здивувало. Продукція, судячи з попиту там, добротна. Француженки свій «секонд хенд» нам і презентують. Ми носимо, почуваємося майже в Парижі. Ну, загалом дами не вередливі. Без спідниць теж наче не ходимо.

Ольга Степанівна все пояснила і назвала головних конкурентів на внутрішньому ринку.

Конкурент перший — товари широкого вжитку

— Дуже важко розвивати внутрішній ринок. Усе забито дешевими товарами широкого вжитку. Платоспроможність в Україні низька, і якщо жінка купує турецький чи польський костюм собі та дочці, то на ці гроші вона купить лише одну нашу річ. Я навіть не можу пояснити, чому в турків такі дешеві товари. Ми закладаємо низьку рентабельність, тільки щоб не працювати собі на шкоду. Тканини купуємо оптом. Наша продукція гарантовано якісна, сертифікована. Замовники контролюють щотижня. Підприємство високої потужності. За місяць виробляємо 60—65 тисяч одиниць одягу, за день — 3—4 тисячі. Намагаємося встигати за модою. Наші конструктори-модельєри беруть участь у європейських виставках-ярмарках. Узагалі стежимо за модними напрямами — і за моделями, і за тканинами. Ціна в Україні на порядок нижча від ціни за кордоном. Те, що тут коштує 50 доларів, там іде по 150.

Справді, де ж тоді собаку зарито? Ну не резон туркам торгувати без вигоди з любові до українок. Мабуть, є у «Вікторії» якісь невиправдані втрати?

— Головна біда — немає внутрішньої оптової торгівлі, — відповіла на запитання Ольга Степанівна. — У нас 100 магазинів працюють під реалізацію. Треба розвезти одяг до цих магазинів, перевірити, в якому стані він там висить, чи відпрасований, чи продається. Може, варто перевести продаж до іншого регіону. Все це великі втрати. З оптовою торгівлею було легше: віддали в реалізацію і займаємося тільки виробництвом. Якщо робити і те, і те, треба мати невелике підприємство —50—100 осіб, а не 800.

Конкурент другий — податківці та тіньовики

— На внутрішньому ринку працювати важко, здебільшого через високі податки. Як наслідок — в Україні дуже багато тіньовиків, особливо у швейній промисловості. Якщо нічого не зміниться, підприємства просто почнуть гинути.

Наприклад, в Одесі незліченна кількість підпільних цехів, що не платять податків, але приваблюють людей високою зарплатою. Торік з Вознесенська душ 200 поїхало в Одесу на заробітки. А «Вікторія» — найкраща візитна картка для тіньовиків. Тільки-но сказав, що ти з «Вікторії», одразу із задоволенням беруть на роботу. Паспорт не потрібний, зарплата в конверті. А ми працюємо легально. Заробив 1000 гривень — сплати податок.

Ось сьогодні мені дали листівочку. Приїхали одесити, розклеїли їх на всіх стовпах. Прийшли в наш гуртожиток, заплатили і попросили порадити їм з 25 гарних швачок. Уже і в Миколаєві цехи відкривають, але телефонувати потрібно до Одеси. Ось телефон.

Ольга Сергіївна дала аркушик оголошення з номером.

— Є й зареєстровані підприємства. Тільки за документами працюють десять осіб, а насправді — 110. Податки платять за десятьох, обсяги виробництва вказують відповідно. Все всі знають, а ніхто нічого чи то не може, чи то не хоче зробити.

Отак, з’ясовується, з’явилася в нас внутрішня нелегальна міграція чи як там це назвати...

Конкурент третій — дармоїд у законі

— Є ще одна серйозна проблема — Закон «Про зайнятість населення». Приміром, прийшла до нас дівчина. За 3—4 місяці ми з неї зробили професіональну швачку. Заробляє по 500—700 гривень, як коли. Звільнилася. Пішла на біржу, стала на облік і отримує гроші, до того ж чималі, бо зарплата була висока. При цьому може підробляти вдома. А ми платимо податки. Кому? Дивний закон. Якби в нас не було робочих місць, згодна, тоді треба дівчині допомогти у зв’язку з безробіттям. Але сьогодні інша ситуація. Нам потрібні 150—200 осіб. Ми готові перевести підприємство на роботу у дві зміни. Не можемо. У Вознесенську не вистачає робочої сили. Не хочуть працювати. Звісно, робота швачки тяжка, одноманітна, влітку спекотно від прасок. Проте люди тримаються на виробництві. Торік звільнилося лише троє. Середня зарплата в нас — 500 гривень, цього року буде трохи вища. Харчування безплатне, даємо безвідсоткову позику на навчання, будівництво. Шиємо для своїх працівників в ательє на 25% дешевше. Навчаємо в інститутах, технікумах за рахунок підприємства на контрактних умовах. 35 осіб уже навчається, цього року направимо ще 17.

Наостанок ми поцікавилися в Ольги Степанівни, як позначиться на підприємстві вступ України до СОТ?

— Ми вже давно випередили цей час, — відповіла вона. — В Україні лише три швейні підприємства, які запровадили міжнародну систему якості, зокрема й «Вікторія». Ми можемо спокійно конкурувати з європейськими виробниками.

Мимоволі подумалося: навіть конкурент в Європі цивілізований. Варто лише потурбуватися, «щоб костюмчик сидів», — і його переможено. Ні, нашого костюмчика не проб’єш.