Ідею вознесенського міського голови Юрія Гержова про лікарняну касу навіть його найближчі сподвижники спочатку не сприйняли. Але поступово те, що здавалося авантюрою, почало реально себе виправдовувати, працювати на конкретну людину
На найбільш ранній стадії втілення спрацьовувала сила влади. Першими вступили до лікарняної каси працівники міськвиконкому і медики. Створили кілька ініціативних груп. Ходили на підприємства, переконували, розповідали. Обійшли всі трудові колективи, обговорили ідею на раді директорів підприємств міста. Згодом затвердили положення про лікарняну касу на сесії міської ради. Розробили статут, абонемент, затвердили відсоток відрахування, склали програми. Програма-мінімум — закупівля медикаментів, програма-максимум — придбання медичного обладнання.
Одне слово, ідею розкручували за всіма правилами. Невдовзі колективними членами лікарняної каси стали всі великі підприємства міста. Вони сплатили внески за своїх працівників і пенсіонерів. Підтягнувся малий і середній бізнес, потім і пересічні громадяни почали переказувати на рахунки лікарняної каси індивідуальні внески. Пенсіонери виділяють від 5 до 15 гривень на місяць. За словами 74-річного пацієнта хірургічного відділення Анатолія Кузьмича, вирахування з пенсії не надто відчутне. Зате, перебуваючи на лікуванні, не витрачаєш жодної копійки на медикаменти. Анатолій Кузьмич — член лікарняної каси від моменту її створення, його щомісячний внесок — сім гривень 50 копійок.
На сьогодні в 43-тисячному місті майже 40 тисяч членів лікарняної каси, до того ж діти користуються абонементами батьків. За шість років існування не було випадку добровільного виходу з каси. Народ платить внески справно вже без будь-якого авторитарного тиску. Медикаментів закуплено на 6,5 мільйона гривень, мільйон з лишком на рік. Це тоді, як бюджетні асигнування становлять 100 тисяч гривень на рік. А лікарняна каса таку суму, 100 тисяч, витрачає щомісяця на закупівлю медикаментів.
Торги із закупівлі ліків відбуваються щопонеділка за участю членів правління. На торгах — цілковита відкритість і прозорість. У складі правління представники трудових колективів, ради ветеранів, управління соціального захисту. В тендерах представлені не тільки місцеві аптеки, приїздять із Києва, Харкова, Одеси, Миколаєва. Конкуренція серйозна. Тому на складі лікарняної каси ліки в півтора-два рази дешевші, ніж в аптеках. Є будь-які препарати, навіть дуже дорогі. Наприклад, на складі лікарняної каси є чотири упаковки тієнаму, яким лікували хворих на атипову пневмонію. А одна його упаковка коштує півтори тисячі гривень.
— Люди приходять з призначенням лікаря, пишуть заяву, — розповідає лікар-експерт лікарняної каси Надія Михайлівна Колесова. — За день звертається 10—20 осіб. Ми виділяємо медикаменти, робимо позначки в абонементі. Якщо на складі потрібного препарату немає, що буває дуже рідко, заявляємо його на найближчих торгах. Хворий чекає не більше тижня.
Забезпечені необхідним і лікарі всіх спеціальностей: медикаменти, дренажні матеріали, обладнання для діагностики. Хоча, звичайно, медичне обладнання —те, чого завжди бракує. Ось завідувач хірургічного відділення Леонід Григорович Апостолов мріє придбати лапароскопічну стойку. Нині лапароскопію вознесенці проходять у Миколаєві, Одесі, Южноукраїнську і саме туди везуть гроші лікарняної каси.
У місті створено сімейні амбулаторії. Кожний хворий знає свого сімейного лікаря. Не треба йти до районної лікарні. В амбулаторіях є фізкабінети, працюють усі спеціалісти. Крім міських, діють амбулаторії на промислових підприємствах. Організовано денний стаціонар.
Лікарняна каса співпрацює з республіканськими центрами в лікуванні тяжких захворювань. Там, де не може допомогти сім’я, виручає каса. Породіллі та діти також отримують геть усе необхідне.
— Спочатку не обійшлося, звісно, без пильної уваги контролюючих органів, — згадує заступник міського голови Людмила Олександрівна Доценко. — Приблизно через два роки після створення лікарняної каси до нас приїхали прокуратура, податкові органи, КРУ, обласна юстиція. Почали копатися, знайшли різницю у вартості медикамента в 0,3 копійки. Потім почали з’ясовувати: лікарняна каса — це громадська чи благодійна організація? Пережили. В підсумку, коли каса розрослася, нас запрошували для обміну досвідом майже в усі міста України. Якось були в Комсомольську Полтавської області. Мені довелося виступати. Зустріли з недовірою. Довго переконувала, розповідала. Тепер у них також працює лікарняна каса, а місто увійшло до пілотної програми з питань сімейної медицини. Я стала тренером в Україні з лікарняних кас регіональних центрів «Україна—США».
Якщо розібратися, лікарняна каса — один з елементів добровільного страхування. Працює за принципом: багатий — бідному, здоровий — хворому. Так, як це заведено в цивілізованому світі. А для нас, якщо не хочемо втратити медицину взагалі, це спосіб її порятунку, а з нею і нашого. Недарма кажуть: порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих.
