Відкрите акціонерне товариство «Птахокомбінат»... Зразкова чистота, квіти, сучасні будови... На видноті — гасло колективу: «Наша мета — європейські технології і вишуканий український смак». Що стосується технологій, то кіровоградці вже давно не женуться, підсмикнувши штаненята, за Європою, а йдуть у ногу з нею. А щодо вишуканого вітчизняного смаку, то тут, либонь, коментарі зайві — нам немає рівних у світі. Це стверджують, смакуючи ковбасами з торговельною маркою «Ятрань», навіть технологи з Німеччини, які є законодавцями моди з переробки м’яса.
Двічі тут побував Президент України Л. Кучма. Не знічев’я і не проїздом, а під час офіційних робочих візитів до області.
Прем’єр-міністр України Віктор Янукович також нещодавно відвідав ВАТ «Птахокомбінат» і дав високу оцінку роботи його колективу на чолі з головою правління акціонерів Андрієм Райковичем.
А хто, власне, такий, А. Райкович? З’ясувалося, Гарвардського університету не закінчував, з паном Бальцевичем на брудершафт не причащався. Народився 1956 року у Таллінні в сім’ї військовослужбовця, яка згодом переїхала на Кіровоградщину, звідки пішов рід. Працював у МТС, потім — у «Сільгосптехніці» шліфувальником валів. Армію відслужив уже з дипломом Кіровоградського сільгоспінституту. А як вийшов у запас, то швидко подолав шлях від інженера-электрика до керівника Долинського комбінату хлібопродуктів. З райкому партії Андрія Райковича «кинули» на птахокомбінат в обласному центрі. Що-що, а цінувати і підбирати кадри тоді вміли.
Звичайний, як бачимо, життєпис, але це про таких, як він, говорив двічі Герой Соціалістичної Праці Володимир Плютинський: як дала ненька розуму, то — назавжди... Райкович до того ж і честолюбний, без чого на керівній посаді нині не обійтися. 12 років тому на занедбаному підприємстві, де закопчували по кілька тонн ковбаси «народного сорту» щомісяця, він пообіцяв: «Ви про нас ще почуєте! Кіровоградськими ковбасами ласуватиме вся Україна. Навіть за кордон їх возитимуть, як гостинець».
У вертикальний злет підприємства мало хто вірив. Час був такий. Вірніше, безчасів’я.
— Ринкові структури щойно починали вибудовуватися, — згадує Андрій Павлович, — пробивалися, мов та трава крізь товщу асфальту. Наші помпезні птахофабрики заклякли під переможний марш «ніжок Буша». Де брати корми, сировину для переробки? У броунівському безладді взяли підприємство в оренду без права на викуплення, а згодом — акціонувалися. Уявляєте, що це було за дійство? Де ще у світі отак переходили від розвиненого соціалізму до капіталізму? Довелося переконувати колектив із 270 осіб, аби різко змінити звичайний курс, започаткувати справу на грунті сучасних технологій. Дехто з керівників думав-гадав, що ось вщухне буря — і все повернеться на круги своя, до звичайної планової системи. А я навпаки — став невиправним ринковиком. І нам усміхнулася доля: підприємство тепер одне з кращих у галузі. Хоч як проклинаємо «дикий ринок», та він таки зробив свою жорстку, ба, навіть жорстоку справу: відсіяв людей учорашніх, закликав з народних глибин таких, як А. Райкович — керівника нового, ринкового типу, з широкою ерудицією і перспективним мисленням, з добром до людей у серці. І до планової системи на ВАТ «Птахокомбінат» повернулися, але вже за вимогами ринкової економіки. Без цього звичайна людина прожити не здатна, а про сучасне підприємство годі й казати.
— Ми від самого початку ледь не кожну копійку з прибутку вкладали у технологічне переоснащення виробництва, розбудову підприємства, — веде далі Андрій Павлович. — Тож я щиро завдячую колективові, всім нашим акціонерам, котрі не гналися за дивідендами, а дбали про майбутнє. Про сьогоднішній день.
Що ж, день і справді наспів погідний. Торік виробили продукції на 130 мільйонів гривень, збільшивши обсяги її виробництва на 60 відсотків. Працюючи у прозорому податковому полі — такий тут закон, — сплатили до бюджету 31,5 мільйона гривень податків. Це — живі, як кажуть, гроші, без усіляких взаємозаліків та інших вихилясів. Власним коштом комбінат не лише вийшов на європейський рівень, а й фінансує тепер область, бере участь у всіх широких державних проектах. Так, за рахунок власного прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, фінансували будівництво житла для військовослужбовців.
Хоч як дивно, Андрій Павлович не надто схвалює тих, хто у всіх негараздах звинувачує тяжкий податковий прес. Як на нього, справа не лише в цьому. Головне для економіки — стабільні й однакові для всіх правила гри. Без маминих і таткових синків, де в ролі добренького татуся часом виступає держава, розбещуючи пільгами і підприємства, і цілі галузі. Економіка не терпить поділу на білих і чорних. А випещені на дарівщині підприємства нерідко закінчують руйнацією.
Птахокомбінат продає свою продукцію у 12 фірмових магазинах Кіровограда. Приємно вражає не лише культура обслуговування, а й пропозиція — асортимент ковбас сягає 140 найменувань, а ще м’ясні вироби, делікатеси... Ціни більш прийнятні для покупця, ніж у місті. Тож гості Кіровограда купують тутешню ковбасу, як кажуть, уроздріб і оптом. Не кажучи вже про самих мешканців обласного центру.
Андрій Павлович залюбки показує цехи, де трудяться понад 1250 працівників. У кожного виробництва свій колір спецодягу, скрізь виблискують кахлі, неіржавіюча сталь. Ось нова холодильна камера, сучасні німецькі й австрійські виробничі лінії, добротна лабораторія. Робітників називають операторами. А як інакше називати людину, що керує механізмом, оснащеним комп’ютерами, загальною вартістю понад 300 тисяч доларів США? Либонь, тому сюди так тягне молодь. А ще — добра зарплатня. Середній рівень якої зріс до 100 євро, без урахування оплати керівникам та фахівцям. Підприємство пишається такими майстрами, як Катерина Борідченко, Олександр Козаков, Олександра Піценко, Володимир Карабанов та іншими. А голова правління — дружною, беручкою командою фахівців та своїх заступників, яким довіряє як самому собі. Саме ці люди забезпечують високу якість продукції, авторитет кіровоградської марки.
— А смачно тому, — пояснює Андрій Павлович, — що зроблено все на найновішому обладнанні і з високоякісного м’яса, одержаного без стимуляторів, на природних кормах. А ще завдяки неповторним прадавнім традиціям виготовлення суто української ковбаси, шинки, окороків та інших таких продуктів.
Анатолій БАС, Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ.
Кіровоград.
