Підготовка інженерів-викладачів для системи профтехосвіти — одна з небагатьох галузей, де Україна не лише не відстала від міжнародних стандартів, а й може ще чимось дивувати Старий Світ. Харківська Українська інженерно-педагогічна академія є координатором нового проекту з інженерної педагогіки з участю восьми зарубіжних партнерів. Проект, який фінансує фонд «Тасіс», розраховано на два роки, і після його завершення, розроблені в Харкові передові освітні програми буде запроваджено в країнах Європи. До речі, УІПА — єдиний у Східній Європі вищий навчальний заклад, який одержав Міжнародний сертифікат на право підготовки європейських педагогів.
Проте іноземні партнери, напевно, неабияк здивувалися б, дізнавшися, що в Україні фахівці такого класу фактично прирівняні до випускників коледжів та технікумів, які, згідно з «тимчасовою кваліфікаційною характеристикою професій», також можуть працювати викладачами вищої, першої та другої категорій.
— Ми не боїмося конкуренції, — каже ректор УІПА Олена Коваленко, — керівники профтехосвіти все одно віддають перевагу нашим фахівцям. Більше непокоїмося за тих дітей, нинішніх учнів і майбутніх молодих робітників, яких навчатиме робітничому фаху і виховуватиме так званий молодший спеціаліст. Адже він може бути в кращому разі майстром виробничого навчання. Бо як викладач, педагог — це зовсім інший рівень кваліфікації. Тим паче в ПТУ, де серед учнів багато вихідців із неблагополучних родин. Вони потребують наставника, професіонала, який водночас був би і майстром своєї справи, і вихователем, і хорошим психологом.
— Справді, до підготовки фахівців ми завжди підходили комплексно, — підтверджує Станіслав Артюх, котрий більш як 20 років був ректором цього навчального закладу, а нині очолює Моніторинговий комітет з інженерної педагогіки в Україні. — Ще за радянських часів, коли наш вуз називався Українським заочним політехнічним інститутом і був навчально-методичним центром республіканського значення, ми розробили унікальні інтегровані програми й методики, які дають змогу готувати інженерів з гуманітарним складом особистості, фізиків та ліриків у одній особі. Цей досвід особливо корисний сьогодні, коли в усьому світі спостерігаємо тенденцію до гуманітарного ухилу в освіті.
Студенти академії за п’ять років одержують фактично дві повноцінні освіти — технічну та педагогічну, і це надає їм удвічі більше шансів на працевлаштування. Випускники навчального закладу можуть працювати і викладачами в ПТУ, й інженерами на виробництві. Адже промисловість уже нині відчуває дефіцит у фахівцях з вищою освітою машинобудівного, ливарного, зварювального профілю.
Щороку в УІПА вводять не менш як дві нові спеціальності. У такий спосіб академія реагує на потреби ринку праці в різних регіонах України, що постійно трансформуються. Філії кафедр діють в інших навчальних закладах і містах країни. Частину бюджетних коштів в академії зарезервовано для випускників навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації.
— Водночас конкурс залишається досить великий уже протягом багатьох років, — зазначає Олена Коваленко. — До того ж не тільки на бюджетну, а й на контрактну форму навчання. Так, на базі спеціальності «Технологія текстильної та легкої промисловості» ми почали готувати дизайнерів одягу. Попит випереджає пропозицію. Тому встановлені для вищих навчальних закладів обмеження стосовно кількості контрактних місць, на мій погляд, — безглуздя. Адже в результаті «за бортом» залишається чимало здібних молодих людей, яким, до речі, Конституцією гарантовано право на освіту. Зайве навіть і казати, що в цивілізованих країнах законодавці не допустили б такого нонсенсу.
Однак, незважаючи на всі «особливості» національного освітнього законодавства, на хронічний дефіцит бюджетного фінансування, в академії вважають, що в системи профтехосвіти в Україні є майбутнє. Одна з «перших ластівок» піднесення, що намітилося, — збільшення набору на машинобудівні спеціальності. Втім, попит на цих фахівців безпосередньо залежить від стану галузі. Але розвиток промисловості, у свою чергу, неможливий без висококваліфікованих кадрів, які знають усі тонкощі сучасного виробництва і можуть передати ці знання іншим.
 
Харків.