Стратегічний травень

Перші відчули це маріупольські металурги меткомбінату імені Ілліча після запровадження РФ захисного мита на оцинкований прокат, що загрожувало втратою традиційного ринку збуту. Але згадайте: російські санкції були впроваджені на тлі відвідин московським «десантом» ВАТ «Запоріжсталь» у рамках переговорного процесу про зміцнення регіонального партнерства —знаково! Говорили про те саме, що і в Маріуполі, же інші персоналії. Про обіцянку московського мера Юрія Лужкова вкласти в економіку України мільярд рублів. Держсекретаря нашого Міністерства зовнішніх справ Володимира Єльченка відверто пригнічувало, що товарообіг між двома країнами знизився із 40 до 17 відсотків проти 1994 року (хтозна-чому проти 1994-го. —Авт.), на його думку, резерви для активізації торгівлі з найбільшим торговельним партнером є. У столиці, де проходила виставка-ярмарок передових технологій, товарів і послуг країн СНД, і в Одесі на зібранні регіональних лідерів прикордонних областей України і Росії відверто казали: шукайте їх в єдиному економічному просторі. Зрештою, «гаразд» сказав і депутатський корпус у відповідній заяві з цього приводу.

Ця пропозиція дивним чином перегукується з піарівською кампанією, розв’язаною свого часу з метою законодавчо встановити статус фінансово-промислових груп (ФПГ) і закріпити за ними низку преференцій, у тому числі й податкових. Досі впевнений, що потреби не було жодної, бо те, чого добивалися, мали на той час спільні підприємства. Але лобісти досягли свого. І доморощені ФПГ блискуче скористалися цим, щоб у процесі приватизації «побрататися» з офшорними компаніями. То чи варто дивуватися, коли замість ефективних власників та прозорого менеджменту країна одержує тепер замаскованих хазяїв і спекулятивно-посередницький бізнес?

Можна обмежити партнерство. 

Безперечно й інше. ММК імені Ілліча в урядових російських колах зажив такий високий авторитет, що захищає свої інтереси, не вдаючися до сприяння українських урядовців. Більш як 90 відсотків чавуну та сталі ВАТ «Запоріжсталь» припадає на країни СОТ. (До речі, новенька Зірка Героя України виконавчому директорові Віталію Сацькому — також частина травневого балансу.) Сумнівно, що ці підприємства аж надто потребують вільного економічного простору в рамках країн СНД. Чимдалі більше його пропонують встановити де-юре, тим очевидніше, що металурги його мають де-факто. Гадаю, не більше він потрібен і «Азовсталі», де власним коштом у травні ремонтували одразу 30 одиниць устаткування (разом із машиною безперервного лиття заготовок у конвертерному цеху). І «Дніпроспецсталі», яка цього місяця уклала угоди на поставку сталі для найпотужніших виробників труб — НВІГ «Інтерпайп» і збільшила обсяги виробництва проти квітня щонайменше на 15 відсотків.

У травні Президент України цілком слушно зазначав, що в економіці вже відбулися якісні зрушення. Водночас прийшла й переконаність задіяних у гірничо-металургійному комплексі (ГМК), що успіх у бізнесі зумовлений конкуренцією без сантиментів, жорсткою боротьбою за ринки збуту. Вчать і росіяни, точніше — пов’язаний з ними бізнес, бо капітал вже давно став багатонаціональним. Вчать, коли компанія «Російський алюміній» навзамін інвестицій під будівництво заводу під Харковом вимагає знизити тарифи на електроенергію, захищаючи власний бізнес. І тоді, коли справа доходить до антидемпінгового розслідування стосовно імпорту з Російської Федерації чавунних каналізаційних труб, що спричинило витіснення з ринку українського виробника. Тривалий час росіяни продавали в Україні труби за ціною на 17 відсотків нижче за вітчизняні, через що на Макіївському труболиварному заводі практично згорнули виробництво і процвітало безробіття.

Справді, без комплексних заходів для поліпшення справ у галузі будь-який економічний простір перетвориться на економічний вакуум. Керівники економічних відомств і голови облдержадміністрацій індустріально розвинених регіонів, які обговорювали у травні такі заходи у віце-прем’єра Віталія Гайдука, схоже, стоять на тому ж.

Вони звертали увагу на недосконалу структуру виробництва, невиправдану залежність від експорту, на брак видобувних та матеріально-технічних балансів підприємств ГМК, борги держбюджету з відшкодування ПДВ експортерам. І дуже точно розставили акценти. Усе вищеперелічене істотно знижує прибутки підприємств ГМК, а що найдошкульніше — сприяє потужним фінансово-промисловим групам легко прибирати до рук активи стратегічно важливих підприємств вже не вроздріб, а оптом. Або за борги, або завдяки контролю за сировинними ринками. Це добре ілюструє ситуація, яка склалася, скажімо, довкола приватизації Дніпровського меткомбінату імені Дзержинського, 98,8 відсотка акцій якого ФДМУ збирається продати єдиним пакетом, попри більш як 1,2 мільярда гривень боргів підприємства. Це обіцяє, по-перше, довготривалі судові тяжби з кредиторами, у чиєму управлінні донедавна перебувало 50 відсотків плюс одна акція. По-друге, дуже небезпечне балансування комбінату на межі банкрутства. По-третє, черговий скандал, у центрі якого стоятиме, як завжди, фінансово-промислова група «Приват», котра вже озвучила готовність придбати «оптовий пакет». Не випадково Мінекономіки і з питань європейської інтеграції та ФДМУ доручили за підсумками засідання робочої групи перевірити перебіг виконання умов чинних угод з купівлі-продажу пакетів акцій підприємств ГМК, а також договорів-доручень на управління корпоративними правами.