Перший офіційний візит Голови Верховної Ради України Володимира Литвина до Японії був сповнений вражень та подій, іноді досить неоднозначних. Слово «перший» багато для кого в цій поїздці лунало особливо. А новизна відчуттів часом була надто гостра.
Ще недавно японці жартували: мовляв, єдине, що об’єднує Україну та Японію — це віддаленість відстані. І в Києві, і в Токіо здається: далека Україна (або Японія) — це щось незрозуміле і загадкове... Відстань між двома країнами не зменшилася, але сьогодні японці кажуть вже інакше: неквапливість у прийнятті рішення — наша національна риса. Але коли воно, тобто рішення, є, японці стають найнадійнішими партнерами. Схоже, їхні політики та бізнесмени вже готові до ухвалення рішення серйозно працювати з Україною. Їх цікавить усе: політична ситуація в нашій державі, її зовнішня політика, інвестиційний клімат, ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС. Японські бізнесмени, які брали участь у семінарі-презентації «Економіка України — нові можливості для зміцнення співробітництва», відверто казали, чому їм важко працювати на українському ринку. І це теж показово, бо означає, що наш ринок їм цікавий, і вони хочуть стати його гравцями. Тільки віддають перевагу грі за правилами.
Політики не приховують інтересу до України як до держави, що перебуває в центрі Європи і водночас, як вони вважають, на кордоні з Азією. Спікер Палати Представників Тамісуке Ватанукі побажав нашій країні швидше вступити до Євросоюзу і стати ланкою в «шовковому шляху» з Азії до Європи. А зустріч Голови ВР Володимира Литвина з Його Величністю Імператором Акіхіто засвідчує зміну статусу України в світі. Останнім часом Імператор практично не проводить аудієнцій, а ця розмова тривала довше запланованого часу. Розпитавши про післячорнобильську ситуацію, Імператор запропонував об’єднати зусилля і знання, щоб допомогти одне одному подолати наслідки атомних катастроф у наших країнах.
І загалом так уже склалося, що відправною точкою всіх зустрічей стали Чорнобиль та Хіросіма — два міста, що змінили долю двох народів. І сьогодні біля будинку Атомної бомби (колишня торгово-промислова палата, що частково вціліла після атомного бомбардування) чимало відвідувачів. Люди охоче йдуть на контакт із журналістами, і почувши, що ми з України, кажуть: «Так, ми знаємо, що ви пережили Чорнобиль. Ми молитимемося за вас». Такого ставлення, напевно, не зустрінеш в жодній іншій країні світу. Підсумкову прес-конференцію Голови ВР, що відбулася в Хіросімі одразу після відвідання Меморіального комплексу пам’яті жертв бомбардування, також цілком було присвячено Чорнобилю...
Ну а щодо новизни вражень... Справді, одна річ знати, що в Японії фіксують більше підземних поштовхів, ніж днів у році, а зовсім інша — пережити землетрус (який, до речі, став найсильнішим за останні три роки) і відчувати ще більш як вісімдесят поштовхів протягом кількох діб. Одна справа читати про високі японські технології, а друга — бачити, як працюють на фотоелементах звичайні санвузли в провінційному дорожньому кафе... Інші стандарти — слова, що їх часто почали вживати журналісти, озброєні технікою. Напруга в мережі — 110, наші «мобілки» не спрацьовують...
Але якщо пригадати інцидент, що стався з нашою парламентською делегацію вже коли поверталися додому, в Хабаровську, розумієш: Японія виявилася країною не такою загадковою, як Росія — непередбачуваною.