Галина САЗОНЕНКО: «Якщо ставлення до педагога не зміниться, ми втратимо націю»

— Кожен випускний курс не дарує подарунків педколективу, а купує картину для навчального закладу. Така у нас традиція. Ідея галереї народилася у мене 1995 року, — розповідає директор УГЛ Галина Стефанівна Сазоненко (на знімку). — У нашому зібранні близько 80 робіт. Це справжнє мистецтво. Ліцей має найбільшу галерею серед загальноосвітніх закладів країни, та й, думаю, серед вузів також.

— Діти перебувають в атмосфері високого мистецтва, а це важливий компонент освітнього, духовного, естетичного середовища. Я добре знаю історію вітчизняної освіти, зокрема історію ліцеїв. На теренах України зразок для мене — знаменитий Ніжинський ліцей. Від давніх-давен шановані заможні люди дарували ліцеям картини. До речі, перші дві роботи в нашу колекцію подарував Фонд культури України.

Ліцею пощастило з директором. Галина Стефанівна — дивовижна особистість, педагог і митець за покликанням, талановитий адміністратор (хоч і мимоволі), професіонал із сорокарічним досвідом. Кандидат педагогічних наук, заслужений вчитель України, депутат Печерської районної ради Києва, вона викладає хімію, пише наукові статті. І захоплюється сучасним мистецтвом, тому що воно спонукає до аналізу і живить фантазію. Галина Стефанівна, як гарний воєначальник, знає імена усіх 350 ліцеїстів.

— «У ліцеї створюються умови для нашої самореалізації». Ці слова я почула від наших учнів на круглому столі за участю керівників та учнів навчальних закладів Печерського району. Тобто не ми нав’язуємо дітям таку думку — вони самі так вважають. Це надзвичайно важливо.

— Я не хочу знати, де працюють тата й мами. У книзі прийому для абітурієнтів ліцею про батьків немає жодного слова — тільки про успіхи дитини. А соціально незахищених дітей, малозабезпечених у нас чимало. В ліцеї навчається троє сиріт, 37 напівсиріт. Для нас не має значення, хто їхні батьки і скільки вони отримують. Перш за все, у нас державний навчальний заклад... А приклади — будь ласка. Наша випускниця Оля — із села на Херсонщині. Свого часу вона побачила наш ліцей по телебаченню. І захотіла сюди вступити. Дівчинка приїжджає додому і розповідає про відомих осіб, зокрема, політичних діячів, з якими мала змогу тут спілкуватись. Ми хочемо, щоб діти були долучені до державної діяльності, тому такі зустрічі, дебати є нормою. А ще Оля якось сказала: «Для мене дух український важливий, і я його тут знайшла».

І зовсім інший випадок. Одного разу прийшов до мене на прийом батько, чия дитина навчалася у престижній київській школі, де рік навчання коштує близько 10 тисяч у. о. Відвідувач хотів, щоб його син перейшов до нас у ліцей. Запитую: чи потягне? Та мене й самого це турбує, відповів мій гість, але хочу, щоб спробував. Знаєте, що його спонукало до цього? Категоричні заяви ровесників сина: «Ні, в гуманітарний не підемо, ТАМ ТРЕБА ВЧИТИСЬ!» Отже, батько сказав: «Хочу, щоб син був у середовищі, яке спонукатиме до навчання».

Випусники УГЛ без проблем вступають до вищих навчальних закладів по всьому світу: Німеччина, Іспанія, Польща... Уславлений Оксфорд. Один колишній учень гуманітарного, приїхавши з Оксфорда на канікули до Києва, казав нинішнім ліцеїстам: «Половина вас може спокійно вчитися в Оксфорді. Просто треба захотіти. А ліцейних знань більш ніж достатньо».

— Так. Але особисто для мене вступ до вузу не є показником. Ми ж усі знаємо, як сьогодні стають студентами за гроші. І мені боляче за тих обдарованих дітей, котрі не можуть вступити на державній основі.

— Ви говорите про амбітність та про нездорове честолюбство. Наші діти від початку вчаться адекватно себе оцінювати. У кожного своя планочка. Вона визначена. Є такі, що сходять з дистанції, і ми їх відраховуємо. Даємо можливість рік довчитись. А потім вони вертаються в свої школи. Зате там, після нашої науки, стають кращими.

— Їм зі мною не впоратись. Якщо дитина не встигає, ми можемо дати ще один шанс. Приміром, після першого семестру учень не адаптувався. І з огляду на наш статут (наприклад, має три «шістки») може бути відрахований. Ми запрошуємо батьків на педраду, присвячену проблемам адаптації. Спільно визначаємо, що нам робити. Необдарованих дітей немає, але ж обдарування різні!

Галина Стефанівна впевнена: одне з найголовніших досягнень ліцею, і водночас відмінність від інших навчальних закладів, — атмосфера родинності. У цих стінах татам і мамам випускників присвячують вечори. Кожен з батьків отримує персональне запрошення. Для них — почесні номінації: «Творці духу і краси», «Пан Золота Гривня», «Будівничий ліцею», «Золоті колеса ліцею», «Золоті руки ліцею», «Золотий пензель ліцею» тощо. 

— Я посивіла в освіті. Пам’ятаю, як за радянських часів казали, що більшу відповідальність за дитину несе школа. Коли і нині на нас її перекладають — це ненормально. Ясна річ, ми повинні підтримати все найкраще, що є в родині. Але... 1997 року я з делегацією українських освітян підвищувала кваліфікацію у Франції. Там чимало сперечалися про поняття «якість освіти», про її основні критерії. Нині з них я поставила б на перше місце високу професійну компетентність педагога. А щоб про неї можна було говорити, треба дати йому зарплату. Нині вчительська праця коштує дешевше, ніж робота прибиральниці.

Ось місто Київ переходить на вивчення іноземних мов з першого класу. Хто їх викладатиме? Вчорашні студенти, котрим міська влада ще й доплачує 50 відсотків, щоб вони прийшли у школи? Але ж лише 30 відсотків випускників педуніверситету стають шкільними вчителями. Тож якщо держава кардинально не змінить ставлення до педагога, ми втратимо націю.

— По-перше, гідний рівень академічних досягнень. А також — рівень вихованості, культури, позитивної мотивації до навчання. Ми розпочали прийом документів. Після чого проводимо тестування з базового компоненту освіти. І приймаємо один профільний іспит. У гуманітарній групі — це або українська мова (переказ), або історія України (усно). Діти самі обирають. Економісти складають математику (письмово). Другий тур у нас в червні. Тобто ми відбираємо дітей у два етапи.

Другий рік випробовуємо тестову систему. Для того, щоб досягти об’єктивності, адже відповіді оцінює комп’ютер.

— Переважно ми використовуємо програми державні: бо є в освіті єдиний держастандарт. Але у нас є і авторські. До того ж, цікаві спецкурси викладають в ліцеї університетські фахівці: основи джерелознавства, основи маркетингу, менеджменту, сучасні економічні теорії, сучасне мовознавство, сучасна українська література, основи світової художньої культури, етика, естетика, дипломатичний етикет, фінансова математика, енциклопедія правничих знань — і багато, багато інших.

— Ми розв’язуємо її поступально. Певну роль відіграє й те, що зарплата в наших учителів на 40 відсотків вища за середню по загальноосвітніх закладах. Періодично проводимо конкурси на заміщення вакантних посад. Приміром, 15 червня — такий конкурс для викладачів фізики (або математики), іспанської, німецької, французької, італійської, китайської мов, світової літератури... На жаль, спостерігаємо печальну тенденцію — спад професійного рівня педагогів. Торік проводили конкурс на заміщення вакантної посади вчителя української мови та літератури. Взяли участь сім чоловік, і жоден не пройшов. Учитель нині не вчиться — він не має можливості вчитися. І це також показник соціальної незахищеності педагога.