Останніми роками розвиткові місцевого самоврядування в Україні приділяють досить багато уваги. У посланні Президента до Верховної Ради України наголошується на потребі вдосконалення розподілу повноважень між органами виконавчої влади та місцевими радами, передачі на вирішення місцевих органів питань, які безпосередньо стосуються громадян відповідних територіальних громад. Цілеспрямованіше почав діяти в цьому напрямі й уряд держави, особливо після призначення Прем’єр-міністром Віктора Януковича, колишнього голови Донецької обласної державної адміністрації — найбільшого в країні регіону, де питання регіональної політики широко втілювано у життя.

Хто тут старший

Парламентські слухання з питань регіональної політики та розвитку місцевого самоврядування, які нещодавно відбулися, засвідчили, що Європейська хартія місцевого самоврядування ще не здобула належного втілення у національному законодавстві, особливо у практичній діяльності місцевих органів.

Потрібні істотні зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», не розроблено законопроекту про комунальну власність, не прийнято закону про адміністративно-територіальний поділ, не реалізуються конституційні права територіальних громад на землю тощо. Останнім часом урядові структури, готуючи проекти законодавчих актів, намагаються позбавити місцеві ради їх прав, що визначені Конституцією України та раніше прийнятими законами. Тобто пропонують подальшу централізацію прав в органах виконавчої влади. Це аж ніяк не узгоджується зі стратегічним курсом держави на євроінтеграцію.

Численні конфліктні ситуації між місцевими державними адміністраціями і місцевими радами — наслідок недодержання норм Конституції України. Протистояння і з’ясування позицій про те, хто старший на одній і тій же території, не на користь справі. Зрештою, від цього потерпають наші люди, всі територіальні громади, знижується імідж місцевих органів, авторитет держави загалом. Так не може тривати надалі.

Що каже кодекс

Реалізація конституційного положення про формування комунальної власності на землю (муніципалізація землі) законодавчо відображена в Земельному кодексі України, який введено в дію з 1 січня 2002 року. У ньому передовсім визначено шість видів земель, які не можуть передаватися з державної у комунальну власність під час їх розмежування:

землі атомної енергетики та космічної системи;

землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

землі під водними об’єктами загальнодержавного значення;

земельні ділянки, використовувані для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

По-друге, встановлено, що рішення про розмежування земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — місцеві державні адміністрації.

По-третє, чітко виписано компетенцію Кабінету Міністрів України, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з визначення меж земель державної власності.

Розмежувати чи покраяти

Окремі автори пояснюють розмежування земель державної і комунальної власності як акт передачі земель з державної в комунальну власність. Такої само позиції з цього питання дотримуються і розробники урядового законопроекту, внесеного на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів. Якщо так, то комунальна власність на землю з’явиться лише тоді, коли відповідні органи виконавчої влади викроять територіальним громадам частину земель державної власності. А якщо вони не захочуть цього робити, то комунальної власності на землю може й не бути. Можливо, саме цим пояснюється те, що після запровадження з 28 червня 1996 року комунальної власності на землю жодна з територіальних громад досі такої власності не має.

Лише в Києві розроблено концепцію розмежування земель державної і комунальної власності, яку схвалено сесією міськради. Але подальший розвиток цих робіт стримується після прийняття Кабміном України постанови, яка суперечить положенням Земельного кодексу про розмежування земель.

Звернімося ще раз до Конституції України. Як випливає зі статті 13, права власника на землю від імені українського народу здійснюють органи державної влади й органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Отже, права на землю державної власності до її розмежування на державну і комунальну, за Конституцією, є рівними для органів державної влади і рад. Тож розмежування вказаних земель слід трактувати як здійснення відповідних заходів з розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави з визначенням та встановленням у натурі меж земельних ділянок державної і комунальної власності.

Саме таке визначення запропоновано в законопроекті «Про розмежування земель державної та комунальної власності», підготовленого мною і народним депутатом Катериною Ващук. Законопроект прийнято Верховною Радою у першому читанні 347 голосами — конституційною більшістю. Розмежування земель державної і комунальної власності згідно із законопроектом має здійснюватися відповідно до норм, визначених Земельним кодексом.

Тому особливого значення набувають питання чіткого визначення повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Як показує практика, місцеві держадміністрації допускають факти невиправданого вилучення земель державної власності. Немає будь-якої колегіальності у прийнятті рішень, ігноруються законоположення про погодження з місцевими радами проектів своїх рішень. Це неприпустимо. Прийняття рішень про розмежування земель сесіями відповідних рад має стати обов’язковим. Саме такий підхід визначено щодо розподілу земель у межах населених пунктів. До того ж запроваджується погодження цих питань з місцевими державними адміністраціями. За межами населених пунктів згідно із Земельним кодексом розмежування земель провадиться за рішенням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Севастопольської міської державних адміністрацій за погодженням з районними, обласними радами. На жаль, уряд намагається змінити положення Кодексу, усунути Київську і Севастопольську ради, а також ради міст обласного значення від прийняття рішень про розмежування земель і перебрати ці питання до своєї компетенції. Невже в Києві видніше з вікон Кабміну, як правильно розмежувати землю між державою і територіальною громадою? Хіба сесії рад це зроблять гірше?

Апетит — справа добра

Друга принципова відмінність урядового й депутатського законопроектів полягає у визначенні переліку земель, які не можуть передаватись у комунальну власність. На відміну від Земельного кодексу, норми якого відтворено в депутатському законопроекті, уряд намагається істотно обмежити передачу земель громадянам і фактично подвоює перелік того, що не передається, бажаючи залишити якомога більше земель у державній власності. Зокрема, вказане хочуть поширити на населені пункти. Загальновідомо, що міста, селища і села займають майже сім відсотків земельної території, з них селищні і сільські землі зазвичай приватизовано. За що ж тоді йде боротьба? За міста — це два відсотки всіх земель, однак то — дуже дорогі відсотки.

Переконаний, земля і місто мають розвиватись як єдиний життєздатний організм. Управління міським землекористуванням потрібно зосередити в одному органі — відповідній раді.

Третя важлива відмінність полягає в тому, що урядовий законопроект не пропонує порядку розмежування земель. Проведення робіт з розмежування і формування земель комунальної власності передбачено покласти на державні органи земельних ресурсів. Дивно, що державні службовці хочуть покласти на свої плечі непідйомний обсяг роботи, тим більше що, за Земельним кодексом, їх мають виконувати державні або інші землевпорядні організації, а не державні органи.

За депутатським законопроектом розмежування земель здійснюється згідно з проектами, які розроблятимуть на підставі угод з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Ці проекти погоджуватимуть, відповідно, з радами та держадміністраціями і затверджуватимуть сесіями рад і наказами керівників держадміністрацій. Визначено загальні вимоги до розробки проектів, особливості формування земельних ділянок на землях різного призначення, порядок розробки проектів, їхню вартість, належну документацію тощо.

Земля не для розбрату

Нині у процесі підготовки депутатського законопроекту до другого читання враховано низку пропозицій народних депутатів та тих, що надійшли з місць. Зокрема, до комунальної власності додатково відносяться колишні землі запасу за межами населених пунктів, що її виділяли територіальним громадам сіл і селищ для індивідуального садівництва та городництва, сінокосів та випасання худоби.

Визнано за потрібне, щоб на землі комунальної власності державні акти видавати територіальним громадам. Встановлено граничні строки погодження проектів розмежування земель радами та відповідними адміністраціями. Визначено порядок розмежування земель у випадках, якщо не встановлено в натурі межі населених пунктів тощо.

Прийняття закону про розмежування земель державної та комунальної власності матиме велике політичне й соціально-економічне значення. Його реалізація створить справді матеріальну основу для функціонування місцевого самоврядування, дасть можливість забезпечити потреби громадян і юридичних осіб у землі, стане одним із чинників бюджетних надходжень за землекористування, поліпшення навколишнього середовища. Місцеві ради давно чекають цього закону, і ми мусимо прийняти його якомога швидше.

Станіслав СТАШЕВСЬКИЙ,народний депутат України.