Уже ніхто не сумнівається — розпочалася велика гра. Точніше, великі маневри. Взаємовиключні заяви почали лунати в таборах і провладних, і опозиційних партій.
Якщо раніше багатовекторність була характерна лише для зовнішньополітичної сфери нашої держави, то нині настав час багатовекторності і у внутрішній політиці. Її прихід обумовлений наближенням старту чергових президентських перегонів, що, у свою чергу, і сприяло появі несподіваних заяв з різних таборів.
Крах технології «єдиний кандидат»
Перший саме такий розвиток подій припустив лідер партії «Трудова Україна», Голова Національного банку Сергій Тігіпко. Перебуваючи в Кіровограді, він, зокрема, зауважив: якщо буде прийнято зміни до Конституції, то єдиного кандидата від влади очікувати не доводиться. Зрозуміло, у цьому випадку треба робити поправку на слово «якщо». До того ж Сергій Леонідович ще й підкреслив: представникам фракцій більшості вже треба розпочинати консультації, щоб восени вийти на узгоджену кандидатуру.
Однак події, що відбулися потім, свідчать: представники провладних партій можуть згоди й не дійти...
Найсенсаційнішою стала заява народного депутата Івана Драча у Львові, яку одразу розтиражувало чимало засобів масової інформації. У Львові на презентації Української Народної партії представник виборчого блоку «Наша Україна» доволі критично оцінив деякі кроки своїх колег. На його думку, «нашеукраїнцям» варто було об’єднатися з виборчим блоком «За єдину Україну!» для формування парламентської більшості. З другого боку, Іван Драч порівняв утворення опозиційної «четвірки» з «бандою чотирьох». (Нагадаю: саме так китайські комуністи охарактеризували після смерті Мао Цзедуна спробу його вдови і ще кількох керівників партії захопити владу в державі.) Можливо, ці слова пролунали надто емоційно. Однак відомий поет, один із фундаторів Руху додав, що ні з Петром Симоненком, ні з Олександром Морозом, ні з Юлією Тимошенко ні про що домовлятися неможливо, бо вони не вміють тримати слово. А тому, вважає Іван Федорович, кожен з цих політиків піде на вибори одноосібно, а на ідеї «єдиного кандидата» можна поставити хрест.
Однак заяви двох політиків були лише прологом до подій, що відбулися пізніше.
Об’єднатися, щоб роз’єднатися.
І — навпаки
Як відомо, мегафракція «Єдина Україна» припинила своє існування після обрання керівництва Верховної Ради. Народні обранці «успішно» розійшлися по партійних квартирах й відтак кількість фракцій у парламенті зросла до 13. Ніщо не говорило про ймовірність нового об’єднання в нову мегафракцію.
Проте після призначення Прем’єр-міністром Віктора Януковича, якого висунула на високу посаду фракція «Регіони України», остання почала приростати новими законодавцями, які поступово покидали табір «Нашої України». Й невдовзі «регіональники» вийшли на третє місце за кількістю народних обранців.
А кілька тижнів тому прем’єр після зустрічі з депутатами, що входять до складу парламентської більшості, повідомив про можливе об’єднання «Регіонів України» та фракції «Європейський вибір». Понад те, нині дехто з аналітиків почав говорити про приєднання до цих фракцій і депутатської групи «Народний вибір». Водночас Віктор Янукович закликав представників парламентської більшості згуртуватися довкола «регіональників», щоб у майбутньому висунути єдиного кандидата на президентство.
Натомість деякі політики різко негативно відгукнулися на пропозицію прем’єра. Зокрема, лідер Народно-демократичної партії Валерій Пустовойтенко вважає, що спершу представники партій, які увійшли до інших фракцій, повинні влитися в рідні лави. Окрім того, він припустив і відродження фракції «Єдина Україна». Його підтримав і Голова Верховної Ради Володимир Литвин, який резонно зауважив, що «виборці запитують, куди поділася «Єдина Україна»? А тому потрібно повернутися до колишньої моделі об’єднання».
Отже, можна припустити, що нині починають загострюватися суперечності в таборі пропрезидентських сил, які згодом можуть стати перепоною на шляху висунення єдиного кандидата у Президенти України від провладних політичних сил. Тим паче декому з політиків починає не подобатися те, як поповнюють свої лави «регіональники».
А тоді почали рахувати втрати
В опозиції, і поміркованої, і радикальної, свої проблеми. Втрати, яких зазнає «Наша Україна», стають вельми помітні, як і розгубленість в її лавах. (Про що й засвідчила вже згадувана заява Івана Драча.) Минулого тижня фракцію «НУ» залишив Павло Сулковський, який знайшов притулок у «Регіонах України». Подейкують, що його шляхом збирається піти ще одна група народних депутатів, зокрема ті, хто був пов’язаний свого часу бізнесовими інтересами з Петром Порошенком.
Деякі оглядачі пов’язують заяву Івана Драча з прагненням «народників» Юрія Костенка вийти зі складу «Нашої України» і утворити нову фракцію на кордоні між більшістю й опозицією. Аналітики припускають і приєднання до них частини депутатів з Блоку Юлії Тимошенко. І це не дивно. Постійні скандали, які супроводжують протистояння колишньої «газової принцеси» з Генеральною прокуратурою, схоже, починають негативно позначатися на іміджі «борців з правлячим режимом», відволікають від розв’язання інших проблем, пов’язаних, зокрема, з проведенням конституційної реформи й підготовки до президентських виборів. Схоже, це ще одна причина виникнення політичної багатовекторності в таборі опозиції.
Тим більше що спокушають не тільки членів «Нашої України». Злі язики стверджують, що заманливі пропозиції від «регіональників» надходили й депутатам-комуністам, які поки що від спокус відмовляються. Однак невідомо, як довго ті, кому надходили такі пропозиції, зможуть відмовлятися від солодкого «пряника», і чи зможуть відмовитися.
Головний іспит — попереду
Неабиякий головний біль у депутатів зумовлює запропонована главою держави модель конституційної реформи. І не тільки у них, а й в урядовців, про що ми писали вище.
Парламентська робоча група підготувала свій варіант змін Основного Закону держави. Однак Леонід Кучма, як досвідчений актор, уміло тримає паузу, очікуючи, коли опозиціонери викладуть на стіл свої основні «козирі». А, можливо, чекає того часу, коли прем’єр доповість: у складі парламентської більшості — 300 народних обранців. І лише тоді надійде варіант змін, підготовлений на Банковій, який, принаймні запропоновані начерки, не дуже подобаються ані опозиції, ані частині народних депутатів з парламентської більшості. Саме обговорення законопроекту із змін до Конституції й стане головним іспитом для нинішнього складу Верховної Ради. Чекати лишилося недовго.