Яблука від Адама

Адам Яхієв належить до меншості, яка допомагає більшості. Одне сказати: торік очолюване ним ВАТ «Адамс» виділило на благодійництво майже мільйон гривень.

Список дитячих, оздоровчих, культурних і релігійних закладів, яким акціонери протягнули руку допомоги, дедалі поповнюється. Та це не може викликати в Яхієва лише позитивні емоції. Бо спонсорство багатих свідчить про неспроможність держави забезпечити бюджетні установи найнеобхіднішим. Бо кошти на обладнання, автобуси, ліки — це риба з рук добродія, а не вудка. Дати вудку більшості — мета Адама Яхієва і його однодумців.

Наша довідка. 49-річний Адам Яхієв має дві вищі освіти — інженера-технолога і економіста. 1986 року очолив колектив Кам’янець-Подільського консервного заводу. З 1994-го на його базі створено відкрите акціонерне товариство. За 17 років виробництво плодоовочевих консервів зросло удвічі. На базі сільхозпідприємств Хмельниччини створено сім орендних цехів, які забезпечують завод високоякісними яблуками, горошком та іншою сировиною. А селяни отримують від ВАТ комбайни, трактори, інше обладнання для обробітку землі, а також мастильні матеріали, паливо, добрива, насіння. Взято в оренду понад 11 тис. га землі, в тому числі чотири тисячі —в основному яблуневі сади. Урожайність зернових — 35 ц з га. У відокремлених підрозділах вирощуються корови, свині, птиця...

Благородна мета — забезпечити щонайбільше земляків роботою — реалізується з 1986 року. Та різко активізувалася діяльність «Адамса», коли ВАТ взяло під своє крило лежачі сільгосппідприємства. До весни нинішнього року «на Яхієва» працювало майже 1700 селян, а віднедавна до них приєдналися мешканці ще чотирьох сіл колишнього сільгосптовариства «Україна», що в Кам’янець-Подільському районі.

Автор — свідок того, як «сватали» Адама Михайловича на господаря забур’янених полів і запущених у соціальному плані населених пунктів...

На збори в Баговицю з Яхієвим приїхали його головні спеціалісти і глава райдержадміністрації. Недовго Сергій Тимчук переконував хліборобів кинутися в обійми шановного в регіоні підприємця. Люди давно чули про добрі справи на «Адамсі»: зарплату і орендну плату тут видають вчасно, будують житло для спеціалістів (80-квартирний будинок, котеджі), забезпечують пільговими кредитами, ремонтують дороги, газифікують об’єкти, оздоровлюють і лікують, безкоштовно годують дітей в школах і дитсадках, навчають у вузах... Про підняті Яхієвим з колін подільські села знають вже не тільки на Хмельниччині. Чи треба дивуватися, що до нього «у прийми» просяться і просяться люди. Та економіст від Бога не від жалості до них бере в оренду нові і нові площі. Так, розширятися треба — потужності консервного дозволяють. Але і копійку рахувати мусиш: відповідальність перед тими, хто тобі довірив, зобов’язує.

У Баговиці, знав Яхієв, хороші землі, а ще кращі —трудівники. Саме працьовитість, порядність і компетентність найбільше цінує в земляках президент ВАТ. І ось вибір зроблено: бере Адам Михайлович паї селян і розбите вщент колись процвітаюче господарство.

Потім ми заїхали в сусіднє село, де в клубі зібрався люд з тією ж метою: умовити Яхієва взяти паї. І тут він не бив себе в груди, обіцяючи рай на землі.

— Господарюватимемо як слід — матимемо хліб і до хліба. Байдикувати грішно. Та й акціонери не дозволять годувати ледачих. З такими прощатися будемо.

Для трудівників, які роками не займались колективною працею, а лише спостерігали, як розтягується надбане ними ж (і, ніде правди діти — розтягнуте не без їхнього сприяння), застереження Яхієва були доречними і виправданими. В «Адамсі» інакше не можна. Тому ВАТ нині на плаву, тому 70% його продукції (соки, зелений горошок, ікра) експортується в країни СНД, Велику Британію, США, Австрію, Канаду, Німеччину. Там залюбки беруть консерви і соки «Адамса», бо виробляються і розливаються вони на німецьких, австрійських та індійських лініях, а збирається той же горошок англійськими комбайнами. І продукція, і тара, виготовлені на імпортному обладнанні, відповідають світовим стандартам. Свідчення тому — Золоті зірки якості, отримані двічі в Мадриді, міжнародний диплом «Золота фортуна» тощо. Ну а той факт, що зелений горошок королівській сім’ї завозиться в Лондон з Кам’янця-Подільського, гадаю, коментаря не потребує.

...У піковий період збору врожаю біля плодоконсервного заводу стоїть довга черга з авто. Дари садів везуть сюди не тільки хмельничани, а й сусіди. Впевнені бо: тут і закупівельні ціни вищі, і з розрахунком не забаряться. Оце і є та вудка, яку Яхієв мріє бачити у руках кожного.

— Усіх пригріти під сонцем ВАТ не може. І розширяти виробництво безкінечно — нереально. Та прагнути цього мусить великий і малий господар. А той, хто не живе одним днем, і своє матиме, і з людьми поділиться.

У цьому переконаний батько чотирьох дітей, заради яких він, власне, свого часу і взяв у міцні руки вудку. Діти — його слабкість. «Не можна обманювати дитячих надій», — сказав він на сході села Баговиця. Сказав у відповідь на зачитаного там вірша п’ятикласниці Іванни Дмитрук. Звертаючись до Адама Михайловича, вона висловила мрію однолітків мати в селі гарні дороги, газ, гідний пам’ятник загиблим односельчанам і шкільний автобус.

Через місяць після тих зборів «Адамс» пригнав у Баговицю автобус для школярів чотирьох сіл. А перед Днем Перемоги було відреставровано пам’ятник.

Буде, вірять хлібороби, у селі і газ, і дороги. Бо є «Адамс» з його неспокійним, небайдужим і енергійним президентом...