За останні півтора року наше населення скоротилося майже на 1,5 мільйона осіб! В мирний час відбуваються явища, характерні для світових і громадянських воєн. За два десятки років нас може залишитися не більш як 25—30 мільйонів. Такого невтішного висновку доходиш після проведення парламентських слухань «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки».
Згідно з сумною статистикою, перше місце серед причин росту смертності «завоювали» захворювання, пов’язані з порушенням системи кровообігу та інфекційні: туберкульоз, СНІД, сифіліс, педикульоз, малярія... Друге — нещасні випадки, вбивства, самогубства та інші негативні чинники впливу на людей. Третє — екологічні проблеми, пов’язані з аварією на ЧАЕС і різким погіршенням стану довкілля.
За демографічними показниками, ми стали однією з найгірших країн світу. Насамперед це спричинено неефективною політикою країни до найменш захищених категорій населення. Темпи економічного росту не віддзеркалюють життєвого рівня людей, цілком залежних від своєї держави. За роки незалежності середній вік українців збільшився з 35 до 37 років. Зниження рівня народжуваності призвело до того, що сьогодні близько 30 відсотків населення — пенсіонери. На одного працюючого припадає один непрацюючий. Згідно з соціологічними даними, майже 70 відсотків моїх ровесників відмовляються народжувати дітей: 35 — через невпевненість у завтрашньому дні, 32 — через відсутність нормальної зарплати. Як можна говорити про зростання народжуваності, якщо третя частина працездатної молоді — безробітні? Більш як шість мільйонів юнаків і дівчат заявляють, що через відсутність житла не продовжуватимуть свій рід.
Демографічна криза може перетворитися на демографічну катастрофу: соціальний механізм відтворення нації вщент руйнується, а вся структура суспільного життя надовго втратить свою особливу системну (емерджентну) властивість — зберігати міру відтворення конкретно історичного населення як єдності досягнутої якості і кількості. Про тенденції демографічного стану свідчать дані Держкомстату: на початку 2003 року населення України становило 47,956 мільйона, скоротившись за місяць на 47 тисяч. Чисельність міського населення вдвічі перевищує чисельність сільського (відповідно 32,3 млн. і 15, 65 млн.). Сучасний рівень народжуваності найнижчий за весь час післявоєнної історії України.
Втрата традицій багатодітності — загальна тенденція демографічної динаміки економічно розвинених країн. Але є та межа її зниження, якої не можна переступати, оскільки за нею — втрата передумов сприятливих демографічних перспектив країни. Ця межа — сполучення дводітності з тридітністю, яке забезпечує трохи розширене відтворення населення. Україна давно переступила цю межу, про що свідчать показники вичерпаної плідності і розподіл народжених за чергою народження. В умовах посилення деструктивних процесів у соціально-економічному житті в Україні поглиблюється криза здоров’я населення. Основними проявами цієї кризи є стрімке підвищення смертності, безпрецедентне для мирного часу скорочення очікуваної тривалості життя і несприятливі зрушення в структурі причин смерті.
До другої світової війни тривалість життя в Україні була значно нижча, ніж у розвинених країнах, але завдяки успіхам медицини вдалося ліквідувати це відставання до середини 60-х років. Позитивні зрушення в динаміці смертності і тривалості життя протягом 50-х — першої половини 60-х років пов’язані з докорінними змінами в структурі патології і причин смерті, у ролі старих і нових патогенних чинників. Це означало, що Україна успішно долає перший етап епідеміологічного переходу, на якому прогрес у боротьбі за людське здоров’я і життя став можливий завдяки стратегії дій, орієнтованих на масові, не дуже дорогі профілактичні заходи, що не потребують значної активності з боку самого населення, на широке використання антибіотиків. Однак з середини 60-х років (у розвинених країнах із середини 50-х років) можливості цієї стратегії вичерпалися, внаслідок чого тривалість життя в Україні почала скорочуватися, а її зростання в розвинених країнах уповільнилося.
Аналіз еволюції структури причин смерті за останні 30 років показує, що вирішальний вплив на смертність населення мають і матимуть у перспективі два класи причин смерті — хвороби системи кровообігу і зовнішні причини смерті. Вони визначають і генеральну траєкторію динаміки смертності населення України, і її короткочасні кон’юнктурні зміни. У 70-х роках і в першій половині 90-х зростання смертності від хвороб системи кровообігу і зовнішніх причин смерті зумовило майже 4/5 скорочення середньої тривалості життя. Аналіз тривалості життя населення України в контексті історичної ретроспективи затяжної кризи у стані здоров’я населення не дає підстав для особливого оптимізму щодо перспектив зниження смертності. За таких умов Україна навряд чи зможе зробити значний поступ на шляху продовження віку своїх громадян. Тому і через чверть століття її відставання від розвинених країн за показником середньої тривалості життя сягатиме 7—8 років.
Розробляючи прогноз смертності населення України до 2025 року Інститут економіки НАН України розглянув три можливі його сценарії, які умовно названо песимістичним, середнім і оптимістичним. Під час розробляння середнього (стабілізаційного) варіанта прогнозу смертності зроблено припущення, що в межах прогнозованого періоду буде створено умови, які перешкоджатимуть подальшому погіршенню стану здоров’я населення. З’являться передумови зниження захворюваності та інвалідності, деякого підвищення тривалості життя, які, однак, не ведуть до принципових змін якості здоров’я, до переходу від досить відсталої до сучаснішої моделі здоров’я. Цей варіант можливий за істотного підвищення життєвого рівня в Україні, поліпшення екологічної ситуації, у разі перегляду ідеології української охорони здоров’я та збільшення її фінансування на 40—50 відсотків.
Загрозу національній безпеці становить від’їзд за індивідуальними запрошеннями на роботу переважно молодих освічених кадрів, у тому числі секретоносіїв. Протягом останніх п’яти років Україну покинули майже тисяча докторів і кандидатів наук, чверть із яких — перспективні фахівці віком від 40 до 50 років. За розрахунками за методикою ООН, кожний спеціаліст, що покинув країну, вилучив з надбання суспільства майже 300 тисяч доларів США. Серед чинників, що впливають на збільшення еміграції інтелектуального потенціалу, треба зазначити низький рівень життя та неможливість належного застосування своїх знань та кваліфікації на Батьківщині.
У сучасних умовах, коли суспільне життя і далі перебуває у стані хронічної кризи і невизначеності, коли не вироблена досить обґрунтована економічна стратегія-прогноз, затверджена на держаному рівні, демографічне прогнозування перетворилося на операцію з багатьма невідомими. Створилась унікальна для демографа-прогнозиста ситуацію: практично відсутня соціально-економічна основа для опрацювання демографічних гіпотез. З метою поліпшення демографічної ситуації необхідно спрямувати соціально-економічну політику на розв’язання найгостріших проблем сім’ї: стимулювання народжуваності, підвищення медичного обслуговування, посилення охорони та оплати праці, поліпшення побутових умов і впровадження здорового способу життя, створення широкої мережі державних та недержавних служб соціальної допомоги.
Володимир ГОШОВСЬКИЙ, народний депутат України, уповноважений представник депутатської групи «Народний вибір».
