Те, що відбувається нині в Україні, коли антиукраїнські політичні сили, які входять до олігархічно-владних холдингових об’єднань, намагаються зганьбити у своїх виданнях пам’ять і саме ім’я геніального українського поета Тараса Шевченка, не є справою літературних уподобань чи прагненням відновити історичні реалії. Це справа брудних піарівських технологій, започаткована тими, хто хотів перетворити Україну в свою колонію, щоб вічно панувати над нею. Її продовжують сьогодні ті, хто добре розуміє:
Шевченко — це українська правда, він даний Україні Провидінням «для воскресіння всіх синів й століть», —кажучи словами Миколи Вінграновського. Не стане його слова, буде спаплюжено пам’ять про нього — з цим народом можна робити що завгодно, він терпітиме на найвищих державних посадах злодіїв, убивць, брехунів, бо, мовляв, «може, так і треба».
І хіба тільки одного Шевченка відбирали в українського народу, а не всю його історичну пам’ять? «Гетьман Мазепа, бачачи, що цар Петро має цілком недвозначний намір задушити Україну, — писав 120 років тому інший український геній Іван Франко, — уклав спілку зі шведами проти Москви і загинув у цій боротьбі. Москва вжила весь церковний апарат, аби зогидити вкраїнському народові навіть ім’я людини, що однією з останніх посміла подумати про самостійне політичне життя України». І зогиджували, проклинали у храмах протягом століть, і лише тепер, у незалежній Україні, ми творимо «Молитву за гетьмана Мазепу».
Франко знайшов цьому явищу дуже точне визначення, бо саме так: зогидити пам’ять про національні святині окупованого народу — це і сьогодні основний принцип окупантів внутрішніх. Ми знаємо, для чого вони це роблять. Вони хочуть, щоб ми забули зболене застереження поета: «... ії, окраденую, збудять». Вони хочуть, щоб український народ навічно залишився у них наймитом «на нашій, не своїй землі». Це дискредитація не Шевченка, це обливання брудом людей, для яких Кобзар є символ честі, справедливості, правди. Для цього не гребують відвертою брехнею і підтасовками, втягуючи у свої брудні махінації навіть світлі постаті українських класиків.
Дуже показово, що останній брудний опус про Шевченка опубліковано в газеті «Кіевскій телеграфъ», «почетным президентом» якої є народний депутат України Андрій Деркач, представник так званої парламентської більшості у Верховній Раді. Зоологічне антиукраїнство — оце і є справжня сутність таких видань, підтримуваних такими політиками. Чи не приховано під цим чергову спробу підкопатися під кореневу систему нашої нації? Прямо чи опосередковано заохочувані владою, в Україні діють «союзы», «движения», антиукраїнські газети, які якраз і маскують своє неприйняття ані курсу на національні орієнтири українського державотворення, ані української культури як панівної в Україні.
Не випадковою прикметою нашого часу стало реанімування давно розвінчуваних «теорій» стосовно походження, міри самостійності та якості й українського народу, і його мови, невипадково спостерігаємо в нинішньому житті просто лавину осмикувань, глузів, наклепів, інсинуацій, перебріхувань усього, що пов’язане з українством. Аналіз під цим кутом зору продукції сучасних засобів масової інформації, що діють в Україні, розкриває, без перебільшень, моторошну картину збиткувань над живою душею українського народу.
Фракція «Наша Україна» засуджує брудні інсинуації навколо святого для кожного українця імені Тараса Шевченка. Чорні піарщики, навчившись брудних технологій, безкарно переносять їх з площини політичної боротьби на історію нашого народу, її світочів.
Фракція «Наша Україна» закликає українську владу не допустити наруги над світлою пам’яттю Кобзаря та стати на сторожі національних святинь українського народу. Влада, врешті, має сказати рішуче слово протесту, а не відбуватися формальними промовами на урочистих засіданнях, присвячених Тарасові Шевченку.