Можливо, і є судді, від одного погляду на яких жижки трясуться навіть у людини, яка не вчинила жодного злочину. А ось голова місцевого Михайлівського районного суду Юрій Самофал не такий. Добрий погляд зелених очей, привітна усмішка схиляють до себе. А головне — в кожному його слові відчувається біль за долі жителів району, які за обов’язком йому часто доводиться вирішувати.

Місцевому суду недавно надали нову споруду. Тепер є всі умови і для роботи працівників, і для проведення засідань. А ще суд постійно посідає перші місця в області. Як це йому вдається?

— У нас високі вимоги до працівників, — каже Юрій Васильович. — Обов’язкова вища або середня спеціальна освіта. Тепер оновлюємо склад суду, взяли на роботу молодих енергійних фахівців. Багато працівників навчаються заочно.

Михайлівський район перший в області з розпаювання землі. А законодавство із земельних питань, вважає Юрій Самофал, ще недостатньо узгоджене. Тому розглядати земельні справи дуже нелегко.

— Які справи доводиться розглядати найчастіше? — запитую.

— Левова частка цивільних справ, — відповідає Юрій Васильович, — стосується земельних питань: розпаювання, виплати оренди, розірвання орендних зобов’язань у зв’язку з порушенням умов договору оренди тощо. До району приїхало багато «варягів», вони беруть землю в оренду, а потім зникають. Пайовики не знають, з кого вимагати орендну плату, і звертаються до суду. Чому люди так часто потрапляють у халепу? Бо вони не знають своїх прав. Недостатньо у нас ведеться пропаганда. Людина мусить знати свої права. Колись був правовий всеобуч, який хоч і вважався ідеологічним кроком, але дещо давав людям. Нині хіба що ваша газета тлумачить закони. Але в селі не завжди можуть купити навіть «Голос України».

— Крім земельних питань, які ще справи доводиться вирішувати?

— Про крадіжки майна. Нині до законодавства внесено зміни. Раніше розрізнялися крадіжки державного майна, приватного, колективного, — пояснює Юрій Васильович. — У новій редакції Кримінального кодексу законодавець, вважаю, прогресивно підійшов до цього питання. Тепер стаття має одну назву: крадіжка чужого майна. Адже чуже майно — воно і є чуже, хоч як його називай, чи колективне, чи власне.

— А розлучень у районі не поменшало?

— Соціальні умови не роблять наші сім’ї міцнішими. Дуже багато розглядаємо справ, що стосуються сімейно-шлюбних відносин. Багато таких людей, що створюють сім’ї до 20 років. Не встигли прожити рік-два, як уже розлучаються. Виникають аліментні зобов’язання, а що візьмеш з так званого молодого батька, якщо він ніде не працює? В результаті страждають діти, — з болем у голосі каже Юрій Васильович. — А ще багато справ, пов’язаних з порушеннями правил дорожнього руху. З огляду на світову практику всі ці правопорушення мають розглядатися судом.

— Ви згодні з таким становищем? Чи, може, краще, щоб міліціонер на місці брав штраф — і справі кінець?

— Гадаю, мають бути розмежування: серйозні порушення правил дорожнього руху (штраф понад 300 гривень, позбавлення прав тощо) повинен вирішувати суд, а дрібні, де штраф сім гривень чи просто попередження, — на місці. Адже часто як буває? Собівартість справи вища, ніж штраф, що накладається на порушника. От і виходить, що за відсутності належного фінансування такі справи тільки завдають збитків.

— Є і ще одна проблема, — продовжує розповідь голова місцевого районного суду. Це — суперечності між нормативними актами, якими керується у своїй роботі суд. Наприклад, триває судове засідання. Одна із сторін заявляє головуючому: «Я вам не довіряю». З точки зору нормальної логіки це питання має розглянути або голова суду, або суддя вищестоящого суду. Нині в нас все відбувається так: мені відвід заявлено, і я цей відвід сам на себе й розглядаю. Хто на себе скаже: «Так, я поганий, я неправий»? Ніхто. Хотілося б, щоб законодавча влада цей пункт доопрацювала.

 

смт Михайлівка

Запорізької області.