Ностальгія — це не просто невимовно глибока туга за місцем, де народився. Це те відчуття, яке постійно нагадує, що ти — на чужині... Борються з ним по-різному: одні примушують себе забути минуле, асимілюватися з місцевим населенням, а інші прагнуть перенести у новий край свою мову, культуру та звичаї і передати їх своїм дітям.
Саме другим шляхом пішли члени культурно-просвітницького товариства «Українська родина», що в Сургуті. Ще 1992 року вони створили недільну школу, щоб їхні діти, які виростають у Сибіру, знали мову, літературу та історію свого народу. Коли я зустрілася з директором цієї школи в Сургуті Дорою Соломощук, то побачила в її очах ту саму велику ностальгію за рідним краєм. Ностальгію на рівні аскетизму. Зараз пані Дора передає знання про історію України своїм учням, а їх у неї близько ста. Окрім історії, тут вивчають українську мову й літературу, географію, музику та співи, ужиткове мистецтво (вишивка, писанкарство, плетіння). Заняття проходять у неділю, тому всі вісім учителів школи вже одинадцять років поспіль працюють без вихідних: шість днів у звичайній школі, а сьомий — в українській.
Велике значення у школі надають святам. Ми, в Україні, до традиційних колядок та щедрівок ставимося як до чогось звичного, невід’ємного. А тут їх сприймають як символи батьківщини. Тому і Миколая, і Різдво, і дні Шевченка, і свято писанки та Великдень, і День матері відзначають не для галочки, а особливо піднесено, намагаючись дотримати всіх ритуалів свята.
Шкода лише, що таке явище, як українська недільна школа, у Росії поодиноке, хоча в РФ проживає близько чотирьох мільйонів українців.
А ще нещодавно школа отримала грант на створення українського народного архіву. Пані Дора каже: «Тут, на території Західного Сибіру, українська діаспора має давню історію. Вже з XVІІ століття українці почали активно займати територію Західного Сибіру. Приміром, Філофей Ліщинський, який прийшов у Західний Сибір як місіонер православ’я, був родом з України. Особливо багато українців потрапило до Сибіру після Полтавської битви — як засланці. Наш грант ми хочемо використати для створення архіву українського народу Сибіру. Сьогодні тут живе багато українців, які мають історичні фотографії, листи, рушники... Також збираємося дослідити історію окремих родин. Ми хочемо все це зібрати й організувати в міському музеї відділ, який так і називатиметься — український народний архів».
