Парламентські слухання «Епідемія туберкульозу в Україні та шляхи її подолання» зібрали під куполом Верховної Ради стурбованих фтизіатрів, медиків, учених, державних службовців з усіх регіонів держави. У своїх виступах вони висловили сподівання, що обговорення цієї болючої проблеми на такому високому рівні обернеться реальними заходами з призупинення хвороби, а зрештою, і перемогою над нею.
Вступним словом слухання розпочав Голова Верховної Ради Володимир Литвин.
Він зазначив, зокрема, що туберкульоз став нині значною медико-соціальною проблемою не лише в Україні, а й в усьому світі. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, він щороку забирає близько трьох мільйонів життів, що дало підстави оголосити його надзвичайною загрозою для людства.
Хоча загальна тенденція зростання кількості хворих на туберкульоз охопила практично всі країни світу, у тому числі економічно розвинені й багаті, все-таки повною мірою зберігаються притаманні цій хворобі «соціальні» риси. 98 відсотків від усіх хворих на туберкульоз припадає на країни, що розвиваються, оскільки він вражає насамперед людей з імунітетом, ослабленим голодом та несприятливими умовами життя.
Щодо України, то 80 відсотків від загальної кількості хворих на туберкульоз — особи, які перебувають за межею бідності, а половина — найбільш соціально вразливі (безпритульні, алкоголіки, жебраки, наркомани). Поширена ця хвороба і в місцях позбавлення волі, зауважив Володимир Литвин.
Великих коштів і зусиль, продуманого підходу потребує вирішення питань соціального захисту та адаптації хворих на хронічні форми туберкульозу, їх оздоровлення в умовах санаторіїв, забезпечення ізольованим житлом тощо. Так само гостроти й актуальності набула потреба поліпшення умов праці медичного персоналу спеціалізованих закладів.
Було б несправедливо стверджувати, що проблемам туберкульозу в Україні не приділяють уваги. «Королеві хвороб», як його часто називають, у національному законодавстві присвячено спеціальний закон, цю недугу класифіковано як соціально небезпечну. Указом Президента затверджено Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз, прийнято низку урядових і відомчих нормативно-правових актів. Вжито заходів для кращого забезпечення хворих специфічними лікарськими засобами, встановлено підвищені норми їх харчування у стаціонарах тощо.
Однак ситуація ще далека від благополучної, що й спонукало нас розглянути її на парламентських слуханнях, підкреслив Голова Верховної Ради.
Гадаю, шановні колеги, ви погодитеся, що головне — не в констатації труднощів, нестачі коштів, недоліків у роботі, хоча й не без цього. Треба ще й формувати громадську думку навколо небезпеки, яку несе всім нам наступ туберкульозу, добиватися, щоб на всіх рівнях влади зрозуміли: охорона здоров’я — це система і повсякденна складова життєзабезпечення і нації, і кожної конкретної людини, один з найважливіших інструментів національної і міжнародної безпеки, найвищий пріоритет у цивілізованих країнах.
Здоров’я — один з ключових чинників стабілізації, довіри громадян до держави та влади, до політичної системи. Бо йдеться про воістину неоціненне, дане кожному благо і найвищу соціальну цінність — життя людини.
Будуючи демократичну, соціально орієнтовану державу, ми повинні добиватися, щоб проблеми охорони здоров’я стали головною турботою владних структур на всіх рівнях і в усіх ланках.
Стабільне й ефективне функціонування цієї системи — в адекватному її фінансуванні, гарантіях надання якісної медичної допомоги (насамперед соціально незахищеним верствам населення), у реальній пріоритетності профілактики, наполегливій і цілеспрямованій санітарно-освітній роботі, а також, що не менш важливо, вихованні відповідальності кожного громадянина за своє власне здоров’я.
Пропонується побудувати свою сьогоднішню роботу так, щоб парламентські слухання стали новим помітним кроком у законодавчому забезпеченні здоров’я нації. І не тільки законодавчому — тут присутні представники уряду, інших органів, які зобов’язані постійно і предметно займатися цією проблемою, сказав на закінчення Голова Верховної Ради Володимир Литвин.
 З доповіддю виступив державний секретар Міністерства охорони здоров’я Юрій Поляченко.
Співдоповіді зробили голова Комітету ВР з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Микола Поліщук і директор Інституту фтизіатрії і пульманології Академії медичних наук, головний фтизіолог України Юрій Фещенко.
Сухі цифри статистики свідчать, що протягом останніх десяти років рівень захворюваності на туберкульоз і смертність від нього в Україні невпинно зростають.
Нині під наглядом протитуберкульозних закладів перебуває 670 тисяч осіб, зокрема 139 тисяч хворих на активні та заразні форми туберкульозу. Щогодини від туберкульозу вмирає чотири особи.
У доповідях та виступах народних депутатів і запрошених фахівців наголошувалося, що туберкульоз —це насамперед соціальна хвороба. Серед хворих 60 відсотків — безробітні, бездомні, алкоголіки, наркомани, мігранти, представники етнічних меншин.
Гострій критиці було піддано низький рівень діагностики серед населення, відсутність правового порядку обов’язкового лікування хворих на заразну форму туберкульозу, те, що не забезпечено повноцінне харчування. Фтизіатричній службі загрожує криза у зв’язку з низькою заробітною платою лікарів.
Украй незадовільною залишається матеріально-технічна база, лікувальне та лабораторне оснащення протитуберкульозних закладів.
Особливу увагу народні депутати зосередили на тому, що на боротьбу з туберкульозом спрямовано численні укази Президента та постанови уряду, які у своїй більшості, крім централізованої закупівлі протитуберкульозних препаратів, не виконуються і залишаються на папері.
За результатами парламентських слухань народними депутатами розроблено рекомендації та внесено проект постанови ВР, якою передбачено цілу низку першочергових державних заходів, спрямованих на подолання епідемії туберкульозу в Україні.