Лицар атомного міста

Зовні спокійний і врівноважений Володимир Олександрович у цій ситуації повівся порядно — підтримував свій колектив. Разом з тим, переживав за тих, хто після зміни замість того, щоб відпочивати, йшов до наметового містечка. А такий відпочинок був вкрай необхідний, адже робота на АЕС вимагає неабиякої уваги й компетентності...

Але принизливі неплатежі, які боляче вдарили по АЕС і загострилися з реформуванням енергетичних підрозділів, після введення таких структур, як обленерго (останні не зараховували АЕС до своїх улюбленців), вимагали реакції. До цього спонукав і такий парадокс: Рівненська АЕС завжди була на передових позиціях, виробляла найдешевшу в Україні електроенергію і безперебійно подавала її споживачам, однак опинилась у такому скрутному фінансовому становищі... Тому й зняла тоді тривогу профспілка. Відверто говорив про цю проблему у високих столичних кабінетах і генеральний директор станції. До того ж симптом неплатежів затьмарив свято, до якого готувалися атомники, — п’ятнадцятиріччя пуску першого блока. Дехто із спеціалістів подався до Росії, де були більші заробітки (таких виявилось небагато).

На щастя, всі ті сумні події вже хоч і в недалекому, але минулому. Проте вони не забулися. Коштували всім нервів, безсонних ночей. Володимир Олександрович виявляв у ті дні зважену солідарність зі своїм колективом. А як інакше? З переважною більшістю ось тут, на Поліссі, на місці маленького села Вараш, він починав і побудував АЕС та сучасне місто Кузнецовськ.

— Кажуть, що ви знаєте всіх працівників АЕС по імені та по батькові? — цікавлюсь у Володимира Олександровича.

— Знаю. Якщо не всіх, то переважну більшість. У перші п’ять-шість років, відколи почалося будівництво АЕС, під час прийому на роботу я мав змогу з кожним побесідувати, що відклалося в пам’яті. Пізніше, під час масових наборів на роботу, коли приймали по кілька тисяч працівників, зробити це було складніше.

Із розмов з мешканцями Кузнецовська переконалася, що й особа В. Коровкіна викликає в багатьох цікавість. Це й природно: люди неординарні, талановиті завжди в центрі уваги. Тим паче у компактному містечку, де всі на виду. Але, на мою думку, такий інтерес до себе теж потрібно заслужити. Отож ця розповідь про патріарха атомної енергетики визріла не лише з моїх власних спостережень і вражень.

Життя складається не лише із світлих подій. Ось і Володимира Олександровича воно не раз екзаменувало. Так, у 1982 році виникла проблема карстових проваль під станцією і містом. Це був недогляд геологів. А відтак у руки противників розвитку ядерної енергетики в Україні потрапила ще одна козирна карта, яку вони спробували використати через десять років.

— Ситуація була особлива, — згадує В. Коровкін. — Ми зупинили обидва блоки на кілька місяців. Шукали грамотне інженерне рішення. Були задіяні кращі спеціалісти. І таки знайшли. Те рішення закачувати бетон було правильним, продуманим. До 200—400 кубометрів суміші заливали під фундаменти. Ми використали і закордонний досвід, а також вітчизняні напрацювання з біолокації.

Вибрали інше місце під майданчик для будівництва четвертого енергоблока. Його «посадили» на 1200 буронабивних паль — підпори, які проходять крізь товщу землі і впираються у скельну породу.

Що тодішнє інженерне рішення було правильне, дають підстави твердити й нинішні дослідження: водний баланс закріпився на природному звичному рівні — як на початку будівництва АЕС, тому не помічається карстових проявів. За підземними процесами ведуться постійні спостереження з допомогою п’єзометричних свердловин. А для реєстрації нахилів фундаментних плит реакторних відділень діючих енергоблоків встановлено станції, що працюють в автоматичному режимі. Вчені створили гідрогеологічну модель майданчика РАЕС, яка дає змогу постійно стежити за підземними процесами.

Пригадую, як кілька років тому біля Кузнецовська час від часу змінювали одне одного пікетувальники, навіть з-за кордону пробивались. І гасла із собою прихоплювали такі, які змушували б приєднатись до них пересічних громадян. Розігрувалась чорнобильська карта, проблема карстових проявів. Все пішло в діло, аби тільки налаштувати громадськість проти розвитку ядерної енергетики в Україні, зокрема добудови четвертого енергоблока на Рівненській АЕС. Дехто «клював» на цю вудочку і поповнював ряди пікетувальників.

Але розсудливі наші співвітчизники розуміли, що без розвитку ядерної енергетики Україні доведеться ой як нелегко. Тим часом хотілося запитати й пікетувальників, і тих, хто за ними стояв (у дев’яностих роках дехто з політиків намагався заробити на цьому політичні дивіденди): «Чому не відмовилась від атомних станцій та-таки Японія, яка розташована в неблагополучній із сейсмічної точки зору місцевості, та ще й сповна зазнала наслідків атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі?», «Чому не відмовляються від АЕС розвинені країни?» Бо без дешевих енергоносіїв проблематично розвивати економіку.

Згадаймо, якої шкоди завдав нашій державі мораторій на добудову блоків на АЕС.

— Україна мусить терміново вирішувати питання з мораторієм, кожен день дії якого спричиняє колосальні збитки. Що далі, то наслідки плачевніші. Парадоксальність моменту і в тому, що працюємо на старих блоках, а пуск надійніших і досконаліших «заморозили», — промовляло державницьке єство тодішнього генерального директора РАЕС В. Коровкіна.

І він прийняв сміливе рішення — приховано ігнорувати мораторій. І хоча недоброзичливці з приводу цього почали строчити анонімки у вищі інстанції, директор «во благо» справі змушений був вдатися до лукавства, що взагалі не в його характері. Він відповідав, що, мовляв, забираємо все цінне із відкритих складів і перевозимо у приміщення, щоб не мокнуло на дощі і не пропало...

І час підтвердив, що таки мудро вчинив тоді генеральний директор, продовживши роботи на четвертому енергоблоці. Згадаймо, які «золоті гори» обіцяно було нашій державі за закриття Чорнобильської АЕС. І що з цього маємо? Замість фінансування добудови другого енергоблока на Хмельницькій і четвертого на Рівненській АЕС взамін втрачених потужностей від закриття ЧАЕС — лише постійні умови... Схоже, економічно сильна Україна не у планах закордонних «благодійників». Тож доводиться розраховувати на власні сили. Попри скруту, тривають роботи на будівництві четвертого енергоблока РАЕС. Рівень готовності його досить високий.

Однак знову грім серед ясного неба: на сесії Рівненської обласної ради хтось запропонував створити комісію, яка вивчила б питання доцільності добудови четвертого енергоблока. Тоді слово взяв депутат Рівненської обласної ради Володимир Коровкін...

Буваючи на засіданнях сесій, помітила, що ця людина не зловживає депутатською трибуною для створення собі іміджу борця за інтереси виборців, не відбирає час у колег безпредметною балаканиною, чим, на жаль, грішать деякі депутати. Проте коли виступає Володимир Олександрович, уся увага спрямована на цю людину, яка має великий авторитет. Тож і цього разу депутат від Кузнецовська зумів переконати своїх колег в необхідності добудови блока. Щодо безпеки Рівненської АЕС, то тут часто бувають експерти з МАГАТЕ. Вони високо оцінюють надійність станції, професіоналізм персоналу. Та й сам Володимир Коровкін як експерт залучався до перевірок на багатьох АЕС світу... Питання було зняте з порядку денного сесії.

Щоб розрядити обстановку в сесійній залі, хтось з депутатів зауважив: «І в калюжі можна втопитися, якщо виявити необережність»...

Кузнецовськ має свій шарм, що відрізняє його від інших населених пунктів. Найперше в тому, що він оповитий прекрасними поліськими краєвидами, які притягують до себе на довгі роки. Полонили вони свого часу і 43-річного Володимира Коровкіна, і тих, хто приїхав разом з ним будувати тут, у поліській глибинці, атомне диво. А ще — місто-красень.

— Не відчуваю себе тут чужим, — ділиться сокровенним нинішній віце-президент НАЕК «Енергоатом» В. Коровкін. — Інакше не залишився б.

Усе в цьому комфортному місті пов’язане з його ім’ям. Воно — частина його життя. Кожен із старожилів цього юного міста знає, як викликали на «килим» генерального директора у Москву і змушували не відволікатися на спорудження добротного житла, рекомендуючи обмежитися бараками. Але Володимир Олександрович зумів переконливими аргументами достукатись і до чиновників. Тож місто виростало, упорядковувалось на очах, а люди одержували гарні квартири з усіма зручностями. До слова, в місті енергетиків, на відміну від інших міст області, в оселі цілодобово подається гаряча вода, немає проблем з опаленням, раніше, ніж у Рівному, запрацювало кабельне телебачення, у дитсадках дітвора тішиться в басейнах... Одне слово, якщо справи йдуть добре на АЕС, розвивається й місто. Адже всі так чи так прив’язані до станції, навіть жителі довколишніх сіл знаходять роботу в місті-супутнику.

— До введення другого енергоблока на Хмельницькій та четвертого на Рівненській АЕС у населених пунктах Рівненської, Волинської та Хмельницької областей, які розміщені у тридцятикілометрових до станцій зонах, на вирішення соціальних питань буде виділено 125 мільйонів гривень, — розповідає віце-президент НАЕК «Енергоатом» В. Коровкін.

Навіть на новій посаді, як признається патріарх атомної енергетики, якій присвятив понад п’ятдесят років, душею він з колективом РАЕС. Це й зрозуміло: як мати сумує за дитиною, так і Володимир Олександрович за АЕС, яку починав з нуля...

Цікаво, що, будуючи місто-супутник, він намагався зберегти пам’ять про село Вараш, на місці якого воно виросло. Про це є чимало матеріалів у музеї, згадується у збірках історичних нарисів, які побачили світ за його сприяння, а ще — збережено у назві готелю «Вараш», вулиць.

Все тут пов’язане з ним. Тому й авторитет цієї людини в Кузнецовську, як, зрештою, й на Рівненщині, незаперечний. Тож не дивно, що на минулих виборах до Рівненської обласної ради кузнецовці вкотре довірили Володимиру Олександровичу представляти інтереси громади.

— Як вам бачиться майбутнє Кузнецовська?

— Звичайно, його пов’язую зі справами на станції, — ділиться думками колишній генеральний. — По-перше, четвертий блок повинен бути добудований обов’язково. По-друге, потрібно забезпечити продовження ресурсу блоків, зокрема першого, строк експлуатації якого завершується через сім років. За прикладом росіян треба продовжити його щонайменше на п’ятнадцять років. Рівень якості проекту, його безпеки досить високий і дає змогу це зробити.

Таке почула в Кузнецовську від жінок, які працюють на АЕС. Одна з них розповіла, що якось поспішала на роботу. Перед нею відкривав важкі двері прохідної Володимир Олександрович. Інший увійшов би, але він ніби спиною відчув, що за ним — жінка, і пропустив її першою.

— Ми вже звикли до чемності Володимира Олександровича, — продовжує вона. — Такі джентльменські жести дуже приємно сприймаються, додають хорошого настрою, дають можливість відчути себе жінкою. Іншим повчитися б культури й толерантності у Володимира Олександровича...

Признаюсь, я й сама не раз відчувала таке, зустрічаючися з цією інтелігентною і шляхетною людиною. Спілкування з ним спонукає до самовдосконалення в хорошому розумінні цього слова. Якось не втрималась і передала йому думку жіночої половини.

— Мені дуже приємно і ново це чути, — усміхнувся, ніяковіючи, Володимир Олександрович. — Для мене жінка — це святе. В житті ідеалом жінки була моя мама Ганна Ксенофонтівна. Я завжди дивувався, як стійко вона могла впоратися з труднощами, які посилала їй доля, і не зчерствіти душею. Вона вміла побачити у, здавалося б, звичайному пейзажі всю красу і передати ці враження мені. Вона вчила бути толерантним до людей. Іще таке. В дитинстві я любив читати і долав чимало кілометрів до бібліотеки, яка розміщувалась у сусідньому населеному пункті. Читав про лицарів. Я по-дитячому щиро хотів їх наслідувати...

— А який домашній, Володимир Коровкін? —цікавлюсь. — Як знімаєте стреси і втому, бо ж і на нинішній посаді вистачає клопотів? Проте ви завжди енергійний, життєрадісний...

— Нинішня посада не дає змоги дотримуватись раніше усталеного розкладу, але своєрідним допінгом для мене є басейн, гантелі, вранішні пробіжки. Вони допомагають підтримувати форму...

Ось такий він, Володимир Олександрович Коровкін — особистість, добре відома у світі, кавалер орденів трьох держав, єдина в Європі людина, яка незмінно більш як чверть століття стояла біля керма АЕС, з граней діянь якої вибудовуєш собі його неординарну величину.

 

Рівне.