У Бобровицькому районі — не тільки розпал польових робіт. Там пахне чарівними пролісками. І водночас кадровими змінами. Бобровицькому краю таланить на неординарні амбіційні постаті, які знає вся Україна. Вони не можуть задовольнитися лише трибуною у Верховній Раді. Їм потрібна життєва Висота. Вони беруть її щодня, щотижня. Бо, можливо, у дитинстві ковтнули дивовижної життєдайної води з холодного бобровицького джерела, вдихнули неповторні пахощі весняного квіту з лісової долини... А відтак їм щастить, попри всі перепони і складнощі, на ДИВА творчості, самореалізації, утвердження нового, прогресивного в нашому житті.
Схоже, не все так просто буде у Бобровиці найближчим часом. Бо амбіції є амбіції. Іноді їм важко ужитися на невеличкій території. У кожного особливий спосіб мислення, позиція.
З ІсторІЇ. Бобровиця — райцентр у Чернігівській області. Розташована на річці Бистриці. Про стародавнє походження Бобровиці свідчать кургани ІІ—І тисячоліття до н. е. на території міста та залишки городища XІ—XІІІ століть.
У XV столітті Бобровиця — містечко Остерського староства Київського воєводства Речі Посполитої. У 1654 році у складі Лівобережної України приєднана до Росії. 1664-го польські війська разом з татарами зруйнували сотенне містечко. Із 1782-го воно стає волосним центром Козелецького повіту. У XVІІІ столітті діяла козацька школа. У 1807 році Кочубей побудував цукровий завод, робітники якого 1854 року, виступивши проти тяжких умов праці, спалили його. 1890-й ознаменувався відкриттям земської лікарні.
З листопада 1920 року Бобровиця — центр повіту, з 1923-го — селище міського типу, з 1958-го Бобровиця — місто. У 1920 році тут діяв сільгосптехнікум. У 1927-му почали діяти цегельний завод та олійниця, згодом — промкомбінат (1937 р.), паровий млин. Бобровичани дуже пишаються дерев’яною Михайлівською (1799 р.) та Успенською (1893 р.) церквами.
