Не бійтеся ризикувати!

Сільгосптовариство «Земля і воля», яке очолює Л. Яковишин, сьогодні потужно демонструє аграрній бюрократії і виробникам нечувано рекордні темпи зростання у виробництві сільгосппродукції. Якщо в середньостатистичному благополучному чернігівському сільгосптоваристві вирощують по 5—6 тисяч тонн хліба, то в екс-депутата торік отримали... 66378 тонн зерна! На перший погляд, таке неможливо в реаліях сучасної України. Проте, як стверджує Леонід Григорович, це лише скромний розгін до ще вищого результату.

— Швидше — це нагромадження досвіду для України. Коли після Верховної Ради я пішов на роботу до Кабінету Міністрів, наївно сподіваючися, що там згодяться мої знання професіонала-аграрника, то швидко переконався у неможливості вплинути на високі рішення. Фактично, від мене нічого не залежало. Поради практика там були ні до чого. Тому я залишив чиновницьку посаду. Те, що я роблю, за нормальної державної підтримки селян можна робити в Україні. Якщо у США вирощують щороку 220 мільйонів тонн зерна кукурудзи, то в наших умовах за 7—8 років можна досягти 60 мільйонів тонн. Це гроші, прибутки і добробут селян. Адже кукурудза — найврожайніша культура. Навіть у несприятливі роки у «Землі і волі» врожай її не опускався нижче 75 центнерів з гектара. Торік отримали на кожному із 6000 гектарів по 91,7 центнера. Нині продаємо тонну за 144 долари.

— Авжеж. Ми почали серйозно працювати з цією культурою з 1988 року, коли співробітничали з відомою американською фірмою «Піонер». Але тоді вирощували за новітньою технологією кукурудзу на 100—250 гектарах. Цьогоріч плануємо засіяти 12000 гектарів.

— «Земля і воля» нині розширила свої земельні площі до 20 тисяч гектарів за рахунок оренди. Нам довірили свої наділи мешканці Пісок, Старої Басані, Ярославки, Щаснівки, Бригинців і навіть Енгельса в Носівському районі.

— Поки що маємо намір обробляти 25 тисяч гектарів.

— Як на мене, кожен день у нашому житті — ризик. Розумієте, я не люблю, коли керівники ниють, що того в них нема, іншого... Ось було районне зібрання. Про низькі ціни на тваринницьку продукцію говорили. Так, вона нікудишня. І разом з тим під час закупівлі свинини по 4 гривні за кілограм у нашому господарстві собівартість її становить 3 гривні 20 копійок. Ми утримуємо 10000 свиней! Нема грошей? Візьми кредит! Це в радянські часи в пошані був той, хто їх не брав. Ми сьогодні не досягли б такого високого рівня, якби останнім часом щороку не брали кредит на мільйон доларів. Якщо є голова на плечах, то сьогоднішня законодавча база дає можливість працювати з перспективою. Завдяки ризику, небоязні кредитів ми створили одну з найсучасніших матеріальних баз в Україні. Скажімо, ще 2001 року ми могли отримати лише 29 тисяч тонн зерна. Адже посіяти його на великій площі — не велика проблема. Зерно кукурудзи потребує сушіння. А пропускні можливості вітчизняних зерносушильних комплексів слабкі. Фактично — це «тіні забутих предків». Спочатку у 1996 році ми купили за 380 тисяч доларів сушильний комплекс. Потім придбали ще один. Це дало можливість збирати кукурудзу на 4000 гектарах. І ось зовсім недавно купили ще третій сушильний комплекс за 650 тисяч доларів. Він може за добу довести до потрібного ступеня вологості 2000 тонн кукурудзи. Одразу похвалюся: такого зерносушильного комплексу нема ні в кого в Європі. Отже, цього року сподіваємося видати, так би мовити, «на-гора» 95—100 тисяч тонн зерна.

— Так, але ми поставили собі за мету значно розширити площі під вирощування цукрового буряку. Якщо ми торік на 600 гектарах отримали 24 тисяч тонн солодких коренів, то незабаром доведемо загальний вал їх до 100 тисяч тонн. Це не фантазії. Ми викупили Бобровицький цукрозавод, який минулий сезон не працював... Викупили також колишню райсільгосптехніку...

— Ми здали на цукрозавод сировину, а потім треба через суди повертати той цукор, кошти. Мені набридло все це. Тепер матимемо свій завод. Він ще якийсь час не працюватиме — ставимо його на реконструкцію. Плануємо вкласти у нього мільйон доларів, щоб це було сучасне виробництво з дуже високим виходом цукру з кожної тонни. Райсільгосптехніку викупили також не випадково. Там гарне приміщення майстерні, куди ми закупили високоточне обладнання для діагностики імпортної техніки «Землі і волі». Остання в нас має великий відсоток, оскільки без неї ми не можемо використовувати новітні технології.

— Як на мене, дешевше купити дорогий імпортний комбайн, ніж «нянчитися» з «витвором», який те й робить, що ламається. В Україні вже декому треба зрозуміти: час винаходу власних велосипедів минув. Треба купувати ліцензії на виробництво техніки, яка має авторитет у світі. На полях нашого господарства працює лише високопродуктивна техніка. Тому ми можемо швидко і якісно засіяти, вчасно зібрати урожай.

— У «Землі і волі» нині працюючих — 800. Це приблизно 140 механізаторів, 100 будівельників, 103 охоронця. Великої кількості людей нам не треба — в Ярославці, наприклад, ми взяли на роботу 40 осіб, у Носівському районі — 20. Повірте, якщо людина працьовита, вона не залишилася поза нашою увагою. Інша справа — випивоха, ледар. Головна моя мета — не так оті тонни, мільйони прибутків, як добробут людей, що працюють у «Землі і волі», довірили товариству свої паї. Нині у нас середня зарплата у працюючих — 400 гривень. Якщо ми виконаємо ті плани, про які казав, вона збільшиться до 1000. Я не думаю, що це — далеке майбутнє.

— Так. Я вірю в нього.