Сьогодні магістралями Північно-Кримського каналу подали живу дніпровську воду всім господарствам зрошувальної системи півострова. Але скористатися нею аграрники навряд чи зможуть. Причина банальна — не по кишені.
Фінансове становище багатьох господарств змушує їхніх керівників дотримуватися принципу: краще менший урожай, аніж залізати в боргову яму. Саме через це тут не скористалися дніпровською водою навіть у період вегетації рослин. Не дивно, що тутешні аграрники різко зменшили виробництво кормів. І хоч торік уряд автономії у зв’язку з форс-мажорними обставинами взяв на себе всі витрати за поливну воду та електроенергію, все-таки борги за попередні роки в сільгоспвиробників залишаються значні.
Борговий зашморг навис над багатьма районами. У Роздольненському, який визнано зоною біди після стихійних лих, енергетикам винні найбільше. У посушливі дні тут під полив потрапило в 2,5 разу менше зрошуваного клину — ледь 15 тисяч гектарів. Та і їх господарів управління зрошувальних систем попередило: якщо терміново не погасять бодай чверті боргу — полив припинять.
Не краще справи і в Сакському районі. Тут зрошуватимуть ледве половину загального поливного масиву — 22 тис. га. Чи довго триватиме на його ланах штучне дощування, знає лише ВАТ «Крименерго», яке подало позов до суду на Сакське управління зрошувальних систем і збирається опечатати всі насосні станції району до повного погашення заборгованості за послуги енергетиків.
Особливих надій на живу дніпровську воду не покладають і в інших районах. А ще 40 років тому поява Північно-Кримського каналу обіцяла прекрасну перспективу кримським аграрникам. Вона народила нову галузь — зрошуване землеробство, яке стало основою гарантованого виробництва більш як половини всієї валової сільгосппродукції півострова на 400 (!) тисячах гектарів — 24 відсотки загальної площі сільгоспугідь регіону. На них щороку постачали протягом сезону 230 млн. кубометрів води.
Той час, вочевидь, канув у небуття, бо торік її подали рівно удвічі менше, та й то робили це за рахунок рисосійних колективів. А нині площа реально политих земель скоротиться ще більше, бо в ювілейний рік магістраль ледь животіє, а в господарствах не залишилося й половини дощувальної техніки — більшу частину розікрали. І понині зловмисники масово і безкарно розбирають дощувалки, демонтують систему трубопроводів, запірно-регулюючу апаратуру, засувки, кабельні лінії, сальники, дрібне обладнання і... здають у металобрухт. Зупинити вал руйнації і знищення донедавна могутньої системи зрошуваного землеробства, створення якої коштувало майже два мільярди тодішніх карбованців, ні місцева влада, ні правоохоронці не здатні.
Ще одна біда: після зимових канікул найдовшу в Європі водну систему змогли відремонтувати тільки частково. Припинили і вже п’ять років не ведуть облицювання життєдайної артерії бетонними плитами, якими захищено лише половину її довжини. Русло заростає, з’являються вимиті течією «пазухи» і промоїни, зменшується коефіцієнт корисної дії подачі води, бо вона просочується у грунт. А звідси й збитки: даремно використовується електроенергія, вода не в повному обсязі надходить до споживачів.
І наостаток хотілося б запитати: навіщо понад 400-кілометровим руслом подавати недоступну аграрникам дорогоцінну воду, яка вже не може напоїти лани спекотного півострова? Адже відомо, що канал давно не працює на повну потужність. Велетенське господарство занепадає на очах, жалюгідне фінансове становище рукотворної ріки ускладнюють не лише вимушена незатребуваність її послуг селянами, а й податки на землю, зайняту об`єктами відповідних служб і численними виробничими базами, гідроспорудами, насосними, а також постійні борги майже 80 населених пунктів.
Крим.
