Майське: не наша цивілізація

Зрозуміло, що і ми, проводячи у Дніпропетровській області Дні «Голосу України», не могли обминути Синельниківський район і, зокрема, село Майське —місце розташування «Агро-Союзу». Уявіть собі виробничі споруди, котрі нагадують найвишуканіші потужності в якійсь країні суцільного процвітання, майданчики з немов призначеною для міжнародної виставки технікою і тваринницькі ферми з комп’ютерними системами управління... Це потужне підприємство, яке в розрахунку на кожний гектар своїх орних угідь щороку витрачає 600 американських доларів — дуже великі, погодьтеся, гроші. Загалом на розвій пішло вже понад 20 мільйонів доларів — уявляєте?

Народний депутат Олександр Шевченко, котрий запросив нас у господарство та має прямий стосунок до його виникнення і становлення (бо свого часу очолював у Синельниковому райдержадміністрацію), твердо переконаний, що саме таке агропідприємство нам сьогодні дуже й дуже потрібне.

— Це взірець, маяк і дороговказ, як та куди прямувати сьогодні українському селу, — каже Олександр Олександрович. — Тут плекається майбутнє аграрного сектору України. Люди мають бачити, чого нам прагнути і якими ми станемо, коли доведемо нелегке реформування земельно-власницьких відносин у сільгоспвиробництві до логічного завершення.

Коли починали, були і помилки. Агросоюзівці зізналися у тому, в чому не зізнавалися, не були відверті досі ще ні з ким: зрозуміли вже, що надміру перестаралися із забудовою і монтуванням деяких унікальних іноземних потужностей та придбанням «неперевершеної» імпортної техніки. Одне виявилося зайвим і незатребуваним, друге — не пристосованим для використання в суто місцевих умовах, третє поступається набагато надійнішим вітчизняним аналогам... Отож критично аналізують власні прагнення, наміри та звершення в «Агро-Союзі», переглядають, уточнюють і коригують свою стратегію і тактику. Якщо й бути маяком-взірцем, поводирем для селянства всієї держави, то самокритичним і здатним до самовдосконалення. Щоб ніколи й не відставати, і довго-довго залишатися піонером-передовиком.

Рівно п’ять років тому відсталішого і занедбанішого КСП, ніж «Дружба», у Синельниківському районі не було. А найсумніше, що і жодних сподівань на швидке одужання не було. Адже довкола донедавна набагато сильніші господарства лежали в руїнах і заростали високими бур’янами. Найсміливіший фантазер у своїх вигадках не міг тоді мріяти, що на місці «Дружби» незабаром з’явиться український... «Байконур» — АТЗТ «Агро-Союз». Щось на зразок аграрно-виробничого містечка «ненашої цивілізації». Мало не з інших світів.

Байконуром дотепники назвали спочатку майдан на пустирі лівобережної околиці Дніпропетровська, де десять з лишком років тому забудувалася нині потужна і широко відома корпорація «Агро-Союз». В області та багатьох інших регіонах України вона почала реалізовувати запчастини, вузли й агрегати до сільськогосподарської та автомобільної техніки. Але нині сама виробляє землеобробні знаряддя та пристосування.

З’явився та поселився у Майському назавжди Володимир Хорішко, котрий на село прийшов з великого удалого бізнесу і очолив правління корпорації «Агро-Союз». Принісши сюди свій оптимістичний і неспокійний девіз — «Немає меж досконалості».

І сьогодні «Агро-Союз» — це сім з половиною тисяч гектарів орних земель, які вражають доглянутістю. Навесні та восени поля рівні та гладенькі, наче столи. Бо ми відразу, розповідає Хорішко, поставили перед собою мету: запроваджувати винятково грунтозахисні системи обробітку, щоб відновлювати та посилювати родючість своїх чорноземів.

— Ідеться про маловитратні, енерговологозбережні технології з елементами біологічного землеробства, — уточнює Володимир Дмитрович. — Починали з того, що раніше називали безвідвальною або поверхневою оранкою, а закінчили нульовою — чули про таку?

Потім ми багато спілкувалися з першим заступником Хорішка — Анатолієм Романьковим, від якого дізналися, по-перше, про премудрощі сучасної селянської арифметики. З’ясовується, зазвичай аграрники в нас щедро поливають свої поля... соляркою. Тобто на всіх механізованих роботах та операціях трактори спалюють за сезон щонайменше 120—150 літрів, а часто і більше дизельного палива в розрахунку на кожен гектар ріллі. А в «Агро-Союзі» нині витрачають щонайбільше 18 літрів. Можна уявити, наскільки менше у Майському і «трамбують» землю. Хоч Анатолій Максимович розповів ще й про інші «хитрощі» сучасної агрономії: АТЗТ не просто відмовилося від плужного обробітку — першим на просторах всього колишнього Радянського Союзу впровадило мінімальноповерхневий і навіть нульовий. Сіє фактично... по стерні. Розпушує грунт на глибину п’ять сантиметрів і не більше. Цим самим подрібнює і загортає у землю усі пожнивні рештки, що обертається її поступовим збагаченням гумусом та збереженням на тривалий час, навіть у посуху, вологи і захистом полів від ерозії. Цікаво, що така технологія, зрештою, винищує і забур’яненість ланів.

Досвідчені аграрники відразу слушно зауважать:  для цього необхідні зовсім інші знаряддя обробітку, ніж ті, котрі в нас традиційно використовують. Ніхто й не заперечує — потрібні! Ось чому «Агро-Союз», придбавши чимало імпортної техніки, нині налагодив випуск і власної. Винятково широкозахватної — 10—12—16-метрові культиватори, сівалки і жатки для господарства з «вирівняними» полями стали звичними. І брати на озброєння винятково передове та прогресивне — це політика і стратегія «Агро-Союзу».

Але не тільки в рослинництві акціонерне товариство не відстає від останніх надбань. Худобу — і корів, і свиней — утримують, скажімо, в «холодних» умовах. Ангари, обтягнуті гарним кольоровим і водонепроникним брезентом, що завжди, за будь-якої погоди провітрюються, — оце і є свинарники. Вони ніколи не опалюються, одначе в них завжди потрібний мікроклімат. Поганих пахощів, даруйте, немає. Це знову-таки альтернативна енерго- та ресурсозбережна технологія. Корови на безприв’язному утриманні та з вільним доступом до кормів. Які, до речі, постійно однорідні та збалансовані — диференційовано і сезонно — за вмістом поживних речовин. Не залежать від пори року тому, що кормовиробництво, кормозберігання і кормоприготування тут також здійснюють за оптимальними технологіями. Заскиртованого сіна чи законсервованого в ямах-сховищах або буртах силосу у Майському ви не побачите. Все зберігається (і не псується) у спеціальних велетенських упаковках-мішках, які зовні нагадують розправлені просто неба «домашні ковбаси». Тим часом кожну з тварин помічено  «ідентифікаційними» кодами-номерами та наділено датчиками, і вони перебувають під контролем комп’ютерів. Як почуваютьcя, скільки й чого з’їдають, на що скаржаться — завжди відомо. То й десять тисяч кілограмів молока і більше від корови на рік — не дивина.

Про агросоюзівський технологічний прогрес на всіх напрямах виробництва розповідати можна багато. Як сказав один із поважних гостей, який на чолі делегації приїжджав сюди з Рівненської області, «таке можна побачити хіба що в кіно». Ще один екскурсант ніяк не міг заспокоїтися з іншої причини: немало чув про «Агро-Союз», одначе не вірив, а воно правда і наяву! І потім раптом докинув:

— То коли по всій Україні ми таку розкіш розведемо? Бо страусова ферма в «Агро-Союзі» — екзотика, одначе сам «Агро-Союз» набагато більша «екзотика» для нас!

Робіть, як вони, робіть краще від них

Що нинішній народний депутат Олександр Шевченко сприймає унікальне господарство як прообраз аграрного сектору вітчизняної економіки, це зрозуміло. «Агро-Союз», повторюємо, і його дітище. Але і знаменитий наш агроном-землезнавець Федір Моргун, який недавно навіть працював у Майському консультантом, також вважає, що «майбутнє України однозначно починається звідси». Він у цьому не сумнівається ні на йоту.

Та наші зустрічі з сільськими читачами у Синельниківському районі схилили несподівано до майже шокуючого відкриття: самі люди тут не вірять, що подібне можна і вдасться в нас широко розтиражувати. Отож жадане поряд, до нього рукою подати, його можна торкнутися, а ось створити в себе чи для себе — зась.

Як влучно сказала одна жінка, котра прийшла послухати журналістів «ГУ» до райдержадміністрації, «селян в Україні бояться і не люблять». У тому розумінні, що дати їм волю та дозвіл і можливість самим хазяйнувати на своїй землі для багатьох лячно.

Отак парадоксально жінка оцінила загалом теперішні наслідки аграрної реформи. До «спільного знаменника», мовляв, ще далеко. От виникло багато дрібних агроформувань — хіба вони зможуть досягти того технологічного рівня, якого досягли в «Агро-Союзі»? Зрозуміло, що ні. З другого боку, в «Агро-Союзі» 690 осіб, котрі здали свої земельні паї в оренду АТЗТ, отримують по 570 доларів на рік «компенсації» за них — наче й немало, та чи достатній це «прожитковий мінімум» для тих, хто міг би нівроку жити з власної землі, обробляючи її самостійно? Хоча поки що лише думкою багатіти залишається і з тих міркувань, що для гідної оплати селянам продукції, яку вони вирощують і виробляють, в нашій державі і минулий рік фактично втрачено...

А сільський голова з Майського, котре процвітає, переймається, що його село переказує в бюджет такі суми грошей, які багатьом і не снилися, одначе ремонтувати вулиці, підвозити дітей до школи чи замінити лампочки на стовпах, щоб село освітлювалося вечорами, немає за що. І чому в Майському залишаються безробітні, хоч «Агро-Союз» кваліфікованих спеціалістів вимушений возити з міста? Для молоді свій аеропарашутний клуб — це здорово, та робота на все життя важливіша!

Отож думка про те, що «люди тут перебувають там, де й відбувається нині наше складне і неоднозначне життя, тому і варто послідовно спостерігати та аналізувати, прогнозувати, що станеться завтра чи повинно статися, щоб упереджено діяти вже сьогодні», була, гадаємо, дуже корисною і актуальною.

Дніпропетровська область