Проект Закону «Про внесення змін до Конституції України», запропонований суспільству Президентом країни — головна тема дискусій і політичних оцінок останнього часу. Ключові засади цієї системної ініціації в разі їхнього прийняття докорінно змінять контури нашого державного устрою. Не порадившись з народом, подібні рішення приймати не годиться. Ось глава держави до нього і звернувся — вчасно і обгрунтовано. Адже коли політичні сили починають з’ясовувати свої стосунки на майданах — справа неодмінно потерпає. Тим паче, що президентський проект не з’явився зненацька. Скажімо, ідею двопалатного парламенту розглядали ще на світанку незалежності —під час першої підготовки Основного Закону.
Та й за часів свого прем’єрства Леонід Кучма до неї повертався. Тож сьогодні його позиція здається доказовою і послідовною, і не скористатися нагодою помітного структурного поліпшення було б для суспільства помилковим.
Вивчення проекту йде широко і бурхливо, демократизм його обговорення незаперечний. Неослабна боротьба ведеться за «низи» — великі трудові колективи, чиїм ім’ям усякчас і здійснюється велика політика. За цих обставин численний загін українських транспортників є істотним чинником результативності попереднього опитування трудящих щодо зміни вітчизняної конституційної моделі. Адже, крім традиційної згуртованості, треба зазначити його масовість — лише залізничники в своїх лавах налічують півмільйона людей. А додайте сюди чверть мільйона ветеранів галузі — і ви зрозумієте їх можливу соціальну роль. Проаналізувати хід обговорення законопроекту в зазначених громадах «Голос України» попросив Міністра транспорту України — генерального директора «Укрзалізниці» Георгія КІрпу.
— Георгію Миколайовичу, яким ви бачите спосіб участі транспортників країни в баталіях навколо перспектив реформування влади, що розгорнулися нині?
— Як на мене, то наше завдання доволі зрозуміле. Треба, як радив сам Президент, зробити принаймні дві речі. Перше: поінформувати людей про те, що їм, власне, запропоновано — які перетворення політичної системи передбачено. І друге — почути від усіх, хто має свою думку і може її аргументувати, конкретні пропозиції по суті обговорення. Над цим і працюємо.
— Та чи не дасться взнаки відсутність у людей особистого політичного досвіду?
— Роз’яснювальна робота звісно необхідна і ми, природно, її здійснюємо. Але не варто забувати і те, що в нас більш як половина працівників — фахівці з вищою освітою, зрілі і розумні громадяни. До того ж люди розуміють, що основна ланка нововведень — можливість перерозподілу влади: або в бік парламенту, або в бік закріплення владних переваг Президента. А уявлення про те, яка в нас Верховна Рада і який у нас глава держави, є в кожного. Як, до речі, і про тих, хто наперед бачить себе діючим президентом. Бо йдеться, зрештою, про набуття вищими менеджерами суспільства відповідальності за свої дії. Адже з точки зору здорового глузду і державної доцільності гілки влади мають себе реалізовувати, а не змагатися між собою. І головна мета президентських реформ — працездатність системи влади в країні, її неодмінна спрямованість на досягнення значущого результату для народу.
— За висновками експертів, підхід до державного будівництва, закладений у ініціативах Президента, цілком співзвучний визначальним тенденціям політичного структурування в сучасній Європі. Якщо так, то що тут обговорювати?
— Бачите, якщо навіть у царині залізничного транспорту діють дві колії — широка і вузька, то що вже тоді казати про політику? А коли серйозно, то уявлення про те, що наше суспільство є апатичним — неправильне. Щойно з’явившись, проект конституційних змін одразу набув гучного розголосу. Це, мабуть, тому, що попав «у десятку». І Голова Верховної Ради Володимир Литвин нещодавно повідомив, що є вже принаймні п’ять законопроектів, які становитимуть конкуренцію президентському варіанту.
— Але це не «творчість мас», а робота професійних законодавців...
— Не турбуйтеся, за масами теж не застоїться. В трудових колективах вже другий місяць тривають бурхливі дискусії з цього приводу. Для їх узагальнення в транспортних підрозділах створено відповідні громадські приймальні. І комусь це може здатися перебільшенням, але вони працюють цілодобово — з огляду на специфіку нашої праці. Думки громадян зазвичай приймають у письмовій формі та фіксують і усні заяви. Лише в «Укрзалізниці» в обговореннях брало участь близько 600 тисяч працівників...
— І про що вже можна говорити напевне?
— Президентські ініціативи підтримують понад 90 відсотків трудящих. Люди вважають, що пропозиції Леоніда Даниловича Кучми спрямовані передусім на поліпшення їхнього життя, і це зустрічає природний відгук. Обговорення недвозначно виявило, що наш Президент сьогодні має стабільно високу довіру серед працівників галузі.
— Георгію Миколайовичу, хотілося б почути і про ваше особисте ставлення до можливих нововведень...
— Тут жодної таємниці немає. Я виходжу з того, що нам конче необхідно піднести рівень життя людей. Тобто треба енергійно, не гаючи часу, піднімати економіку країни. А без активності громадян цього зробити ще нікому і ніде не вдавалося. В свою чергу, народ лишатиметься глухим до закликів «згори» доти, доки закони, які створюють його обранці, не почнуть писатися для потреб більшості людей, а не окремих прошарків влади. Тут має бути бодай якась розумна рівновага. Бо голосування на зразок «Ти — мені, я —тобі» не має нічого спільного з турботою про людину праці. Адже ми добре знаємо, хто йде в парламент, як і навіщо. Звідси і моя позиція. Вона полягає в наступному.
Те, що конституційна реформа назріла, — безперечний факт. Її напрями зрозумілі і мотивовані. Президент сказав відверто: система сьогоденної влади —недієздатна. Ми це й самі бачимо за багатьма ознаками. Чого варте лише те, що за 12 років незалежності у нас змінилося 11 урядів. Що можна було встигнути зробити в ньому за таких умов? Питання риторичне. Партії нині не можуть узяти на себе реальну відповідальність за дії уряду на історично прийнятний термін — вони надто дрібні, часто відверто номінальні. Тож передусім треба змінювати структуру парламенту. Яким чином?
Погляньмо на Західну Європу. Велика Британія, Італія, Німеччина, Франція, Іспанія, Бельгія, Туреччина, Нідерланди, Ірландія — парламент двопалатний. Одна палата лише в Данії, Греції, Португалії та Люксембурзі. Проте ці країни, як відомо, ніколи велику політику на континенті не визначали. Отож це скоріше відхилення від євротрадиції.
Дивимося ближче. Польща, Чехія, Румунія, Хорватія, Словаччина — дві палати. В світі: Канада, США, Австралія, Індія, Японія — теж дві. Або вже зовсім наочно. Не так давно я в складі державної делегації був у країнах Середньої Азії. Де там найзріліші і помітніші реформи? В Киргизії. Вона вже давно є членом СОТ. І парламент — двопалатний. Те саме — в Таджикистані. Тобто і статистика, і тенденція цього питання — однозначні. А Україні двопалатний парламент потрібен ще й для того, щоб баланс влади мав регіональне підгрунтя. Цей принцип забезпечить нам не лише всеукраїнське представництво, а й виваженішу законочинну практику. Тепер — деталі.
Я вважаю, що в разі неефективної роботи парламенту глава держави повинен мати чітку можливість розпускати його, як це і здійснюється в країнах розвиненої демократії. Чудово розумію, що ідеального державного устрою не існує, але 12-річна історія нашої країни дає достатньо підстав для уточнення Основного Закону. І приємно, що транспортники наразі поділяють мої переконання.
— Як гадаєте, що визначає подібний напрям їхніх думок і настроїв?
— Ледь не одностайну підтримку президентських ініціатив люди мотивують передусім увагою глави держави до транспортної галузі. Адже свого часу саме президентський указ 2000 року став основою динамічних реформ, що відбулися в «Укрзалізниці» і здійснюються на транспорті в цілому. Тоді нам пророкували: за чинної законодавчої бази, в умовах діючого господарчого механізму добитися рішучих змін неможливо. І де тепер ті пророки? З’ясувалося, що коли власну бездіяльність не списувати на обставини, а енергійно і послідовно працювати на результат, то і законів вистачає, і резервів маємо досить. До того ж нічого незмінного в житті немає, і з парламентом можна плідно співпрацювати — в напрямі вдосконалення правових і нормативних рамок господарювання.
Не хотів би збиватися на принагідний звіт, але пишатися нам справді є чим. Особливо — залізничникам. Галузь із недавно збиткової перетворилася на винятково рентабельну — з чистим прибутком близько трьохсот мільйонів гривень. Залізниця розвиває міжнародні транспортні коридори, втричі збільшила капітальні вкладення в модернізацію колії. Середньомісячна зарплата фахівців основних профілів теж зросла, до нас охоче пішла молодь. Обсяг платежів підприємств Міністерства транспорту України до державного бюджету постійно зростає. І найбільшу частку — близько 62 відсотків від їх загального обсягу вносить «Укрзалізниця». Промовиста цифра, чи не так? За рахунок чого її досягли? Передусім завдяки прозорим і справедливим «правилам гри» на ринку транспортних послуг, чіткому захисту державних інтересів, вмінню заробляти гроші.
Водночас ми докладаємо значних зусиль для побудови в країні соціально орієнтованої економіки європейського типу. Скажімо, «Укрзалізниця» постійно виконує нерентабельні, але соціально важливі перевезення майже за свій кошт. Вона задовольняє попит на внутрішні транспортні послуги за вкрай доступними тарифами, створює нові робочі місця, дає поштовх розвитку інших залучених галузей. Авіатори знижують ціни на білети, активно розвивають маршрутну мережу, пасажирський автотранспорт розпочав реалізацію народної програми «Сільський автобус». Нашим гаслом лишається поєднання європейського рівня якості обслуговування з традиційною безпекою, зручністю і доступністю всіх видів транспорту для всіх верств населення.
Швидкісні потяги, сучасні залізничні та аеровокзали, відновлені колії, вітчизняні пасажирські вагони, європейський рівень сервісу, успішні підприємства, відродження самого престижу звання транспортника —всіх цих здобутків досягнуто невтомною працею навдивовижу спроможних трудових колективів галузі. І що характерно — вони відбулися за всіх гальмівних умов перехідного суспільства. Простіше кажучи, треба працювати — тоді прийдуть і успіхи, і статки. Це добре відчувають на собі транспортники, чиє життя поліпшується що не день.
І додам, що всі ці добрі зміни стали можливі завдяки розгорнутому реформуванню вітчизняного транспорту, його рішучій модернізації, створенню гнучкої і ефективної системи управління, відновленню трудової мотивації працівників. А коли наш трудовий поступ буде підтримано ще й парламентським оновленням, результати матимемо ще масштабніші і всеосяжні. Я вірю в необхідність та незворотність реформ і переконаний в їх суспільній корисності. Останнє слово буде за народом.
