Концерт «Єреван Джаз Квінтету». Київ. Центральний Будинок офіцерів. Організатори: посольство Республіки Вірменії в Україні, «Театр джазу», Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв.
Ті, хто слухав «Єреван Джаз Квінтет» у Київському столичному Будинку офіцерів, потім ще довго був оповитий м’якою тугою, уражений вогняною пристрастю. Від зміщення епох, традицій, різновекторних алюзій, суміші поглядів, інтонацій, від скаженої техніки, що здатна будь-кого довести до чуттєвого піку.
З вірменським джазом так завжди. Реакція на нього перевірена часом. Ще в 50-ті роки моя мама, тодішня львівська студентка, в ефектному креп-жоржеті на шпильках-рюмочках до нестями танцювала під музику несамовитих вірменських хлопців. І нині мама часом ностальгійно наспівує: «Ой, джан, Ереван, родина моя...»
Утім, історія вірменського джазу набагато довша. Поштовховою подією багато хто називає заснування у 1938 році оркестру «Джаз Вірменії». А отже, цей національний сюжет розвивався у такт світовим музичним процесам.
«Єреван Джаз Квінтет», що виступив у нашій столиці, —уособлювач великого досвіду багатьох генерацій виконавців, пропагандист завжди модної музики, котра до того ж базується на традиційному народному мелосі. Те, що джаз є музикою глибоко національною й космополітичною водночас, — аксіома. Однак на концерті єреванського квінтету публіку гіпнотизував саме зв’язок світової джазової традиції з вірменською класикою кінця XІX — початку XX століття та народною музикою.
Недарма пасткою для публіки Будинку офіцерів стала майстерність «духовика» Вардана Григоряна: його вважають чи не найкращим джазовим кларнетистом та флейтистом, котрий до того ж дивовижно грає на національних інструментах — дудуці та зурні.
Наступна пастка для слухача — безумовно, присутність на сцені одразу двох клавішників: Ваагна Айрапетяна, молодого й напрочуд технічного послідовника бібоп-традицій, а також уславленого Левона Малхасяна, патріарха вірменських джазменів, організатора фестивалів та віртуоза, що грав з багатьма відомими музикантами земної кулі.
Ще один динозавр команди — контрабасист Нікогайос Варданян, відомий спільними виступами із джазовими зірками. І, нарешті, ударник Олександр Агхамян теж має свою «фішку»: в Америці його добре знають як висококласного приборкувача перкусійних інструментів.
А музику описувати не будемо. Та й намагання сказати щось про дух концерту — лише намагання. Так само марно малювати словами шалену грозу в горах, невловиму блискавку, голки дощу, що кусають струни мокрого неба. Краще процитувати старі веселі рядки: «Справа — горы, слева — горы, а вдали — Кавказ: там армяне создавали свой армянский джаз». Або просто послухати гру цих музикантів, дочекавшись їх наступного приїзду до Києва.
