Ніби про музей сказано: «Його роки — його багатство». Бо тут — особлива духовно-культурна аура.
1913 року громадська організація при товаристві «Народна школа» у Тернополі заснувала музей. Було це за Австро-Угорщини. Існував музей і за Польщі. У грудні 1939-го набув статусу державного. Потім прийшли німці. Кожна зміна влади позначалася і на долі музею. Його не раз грабували, чимало експонатів безслідно зникло, проте дещо вдалося повернути. Нині у фондах 160 тисяч одиниць, виставлено для огляду — 6—7 тисяч, решту показують через тематичні виставки. Серед найціннішого — нумізматика, кераміка, археологічні знахідки, унікальна шабля короля Яна Собеського.
Музей щороку приймає до ста тисяч гостей, веде велику науково-дослідницьку роботу, споряджає експедиції, видає щорічник «Наукові записки», часопис «Джерело».
Багатий він не лише на експонати, а й ревними служителями. Це передусім багаторічний директор Венедикт Лавренюк, хранителька Ганна Швець, науковий працівник Ігор Герета (на жаль, уже покійний, котрий віддав музеєві 40 років, багато зробив для становлення держави, заснував навіть Інститут духовного відродження). За словами виконуючої обов’язки директора музею Ярослави Гайдукевич, і нині, незважаючи на символічну зарплату, колектив поповнюється талановитими молодими людьми, котрі обіцяють стати добрими фахівцями.
А 15 травня найдавніший заклад культури Тернопільщини відзначив 90-й рік свого народження. І 20-річчя переселення до приміщення, яке стало архітектурною окрасою міста. Відбулася дводенна наукова конференція «Тернопільщина під оглядом археологічним, історичним, етнографічним», інші торжества. На відміну від людей, для музею дев’яносто — не роки.
Тернопільська область.
