Хочете побачити Золоті ворота церкви Різдва Христового Києво-Печерської лаври? Хотілося б порадити шукати їх саме в цій церкві. Це логічно. Але будівники першої у світі соціалістичної держави керувалися іншою логікою. І платою за Дніпрогес, Магнітку, сталінградський трактор, ростовський комбайн часто ставали унікальні витвори мистецтва. Сьогодні Царськими Золотими і Срібними воротами (а точніше, вівтарними перегородками з лаврських храмів) можуть милуватися лише відвідувачі лондонського музею Сомерсет-хаус. У ньому побувала і делегація ВР України під час квітневого візиту глави парламенту Володимира Литвина до Великої Британії. Як ці унікальні речі опинилися в Лондоні? З таким запитанням «ГУ» звернувся до народного депутата академіка Національної академії наук Петра ТОЛОЧКА.
— На жаль, потрапили ворота на Захід легально. Їх не вкрали, не вивезли підпільно. Їх просто продали в 20-х роках, коли молода країна збирала кошти на індустріалізацію. Малоосвічені, малограмотні будівники радянської держави продавали історичне золото (іноді переплавлене), раритетні речі: потіри, Євангелія, облади, унікальні вироби найвідоміших київських майстрів. І не тільки київських. Думаю, в цей час було продано і ворота. Їх зроблено з дерева. Одні — позолочено, другі — посріблено.
— І скільки на них заробили?
— Не знаю, за скільки їх було продано і як їх придбав колекціонер (нині це частина приватної колекції Артура Гілберта. — Авт.). Навряд чи ціна була реальна. Бо насправді ціни їм немає. І річ не в золоті. Ви ж бачили, з якою майстерністю їх зроблено. До того ж вони авторські (на одному з медальйонів вказано, що це — робота майстра Григорія Чижевського, 1784 рік. — Авт.).
— У каталозі музею зазначено, що ворота — дар Лаврі від імператриці Катерини...
— Думаю, це неправда. Просто коли майстер робив ворота, то мусив перерахувати всіх наявних на той час монархів: Катерину, Павла, ще там когось. Я вважаю, що їх зроблено в Києві.
— Петре Петровичу, чи є можливість повернути їх у Лавру?
— На жаль, заявити претензії на них ми не можемо. Купівля-продаж були легальні. Є відповідний документ. Можливо, ми підемо іншим шляхом. Спочатку організуємо виставку цих Царських воріт у Києві. Натомість пошлемо у Британію (як заставу) іншу виставку, приміром, скіфського золота. А тим часом розпочнемо переговори. З послом України у Великій Британії Ігорем Мітюковим ми обговорили такий план. Запросимо до Лаври нинішнього власника воріт. Сьогодні це представник родини Ротшильдів. Покажемо місце, де вони стояли раніше. Спробуємо зіграти на сентиментах. Можливо, домовимося про якийсь «бартер». Хоча не знаю, що ми могли б запропонувати на заміну...
Зрештою, я не прихильник повернення всього українського, що є за кордоном. Хай воно буде в музеях світу і нехай світ знає, що є така Україна...
— Але часто під нашими музейними експонатами написано, що вони з Росії.
— От і я весь час про це кажу. Не обов’язково все повертати. Але обов’язково розробити каталоги, паспортизувати наші експонати, зробити відповідні звернення до музеїв. Щоб на етикетках було написано: така-то річ, такий-то майстер, Україна. Це важливо.
Але продовжу. В цьому конкретному випадку я хотів би, щоб ворота повернулися до Лаври, на своє місце. Бо це справді унікальні речі. Вони майже ровесники самих храмів. Можливо, ми говоритимемо про це з британським спікером, коли він приїде до Києва.
— А чи є прецедент, коли Британія добровільно повертала шедеври до тих країн, з яких їх було вивезено?
— Я не чув. До речі, у Великій Британії багато інших наших речей. Є частина давньоруського скарбу, знайденого в Києві на початку XІX століття. Нині тут мешкає колишня співробітниця Музею історії Києва Людмила Пекарська. Вона зробила опис наших експонатів. Отож половина так званої Мартинівської колекції (VІ—VІІ століття) — в нас, половина — в Лондоні. Колекція з’єдналася тільки на виставці, що проходила в Шлезвігу (ФРН). А потім знову роз’їхалася. Як її з’єднати? У нас кажуть, цьому немає ради. Та повторю: я не прихильник того, щоб повертати з-за кордону все українське. Але є речі унікальні. Якщо говорити про цей скарб, то будемо відверті. У нас такі ще є. А от таких Царських воріт більше у світі нема.
— А чи багато було вивезено з Лаври?
— Авжеж. Я знайомився із документацією 20-х років. І пізніше, разом з німцями, дуже багато опинилося за кордоном. Чимало наших ікон, археологічних знахідок у Віденському історичному музеї. Є просто розкішні речі у музеях Москви, Петербурга, Вашингтона. Але ми не унікальні в цьому. Обкрадено Єгипет, Грецію... В музеях європейських країн ви знайдете шумерські, вавилонські пам’ятки. Повернути їх до країн, які нині є правонаступницями тих цивілізацій, практично неможливо. І взагалі сьогодні повернути такі цінні речі на батьківщину можна лише за однієї умови — доброї волі другої сторони. Якщо її не буде, то не допоможе жодний міжнародний суд.
Інтерв’ю взяла Наталя ФІЛІПЧУК.
