Життя тріщить навпіл

У дружній розмові за чарчиною в кафе давній знайомий — шанований у Херсоні бізнесмен і наш вірний читач — прохопився, що майже весь свій місячний прибуток у кілька десятків тисяч гривень переказав через Міноборони українським воякам, котрі стоять на захисті від російської агресії. Як на нинішні часи, — справа звична. Та у відповідь на пропозицію згадати про нього в газеті генеральний директор фірми... жахнувся. І ледь не заволав: «Та ти що, навіть не думай! У мене син у Москві університет закінчив і там на держ-службі працює. В Криму в мене — пансіонат маленький. Зараз ти у статті моє прізвище згадаєш, а її якась путінська сволота прочитає — й не буде в сина кар’єри, а в мене пансіонату».

Людей, чиє життя та справи через окупацію півострова «тріщать навпіл», серед херсонської еліти — кожен другий, якщо не кожен перший. У одного кримці — компаньйони по бізнесу, у іншого там живуть друзі чи родичі, а хтось купив на півострові дачу або вклав гроші у виноградну плантацію. Таких тисячі. Але тепер вчорашні друзі телефонують і, наче зомбовані, тупо розповідають про те, як Крим «щасливо врятувався від фашистів». А про майбутнє маленького бізнесу годі й казати — гарантій жодних. Через те тисячі далеких від політики херсонців почуваються так, наче був у їхній родині брат, з яким сварилися, мирилися, разом сідали за стіл та ходили до дівчат. Аж раптом той брат ні сіло ні впало тебе зрадив, забрав твоє майно та ще й ніж на тебе гострить. Зачепили не країну — тебе особисто, а ти не можеш на брата руку підняти, бо спільна мати не пробачить. Утім, у душі до нього залишилися тільки відраза й презирство.

Є втрати, але є й нові можливості

Сусідня з Кримом Херсонська область тепер набула для України стратегічного значення. Однак ставлення влади до людей так само «стратегічно» не змінилося -змінилася хіба що риторика чиновників. Під агітаційні побрехеньки вони так само розставляють на посади в місцевих адміністраціях «своїх людей», котрих у районах або зовсім не знають, або знають як дрібних злодюжок та скандалістів, так само беруть хабарі й не можуть геть нічого запропонувати для простих людей. Приїхали передислоковані з Криму прикордонники, а їхні родини з дітьми порозпихали по занедбаних студентських гуртожитках обласного центру, де малят ні помити, ні нагодувати. При цьому в Херсоні стоять майже порожні великі готелі «Фрегат» і «Бригантина», де для них легко можна було б зарезервувати номери з усіма зручностями. Пожвавилися рейдери, котрі беруть штурмом агрофірми та виробничі підприємства, а в облдержадміністрації про це — анічичирк. Сидять чиновники тихо, наче миші під віником, а люд собі виживає, як уміє — розширює дачні городи, вирощує у теплицях ранні овочі на продаж, потроху займається браконьєрством, крадькома рубає дрова у лісосмугах чи краде пісок у приморських дюнах. Хоча насправді нові перспективи можна й треба людям показувати. Що «старі», що «нові» держслужбовці просто цього не вміють і вчитися не хочуть. Скажімо, формування Херсонського прикордонного загону — це не тільки намагання держави надійніше захистити рубежі, а й додаткові робочі місця. Помічник командира загону, капітан Сергій Гузенко повідомив мені, що тут уже розпочали набір цивільного обслуговуючого персоналу з п’ятдесяти інженерів, робітників, службовців. Зарплатня в них буде не така велика — близько двох тисяч гривень, але працевлаштування буде «білим», з усім належним соціальним пакетом. У краї, де кількість тільки офіційно зареєстрованих безробітних сягнула 14 тисяч осіб, такі обнадійливі новини управлінці мали б підхоплювати й «озвучувати» миттєво. Але де там: оголошення про нові вакансії у прикордонників облдержадміністрація навіть на своєму сайті розмістити не спромоглася.

Краще бути «махновцем», ніж дурнем

Нова влада не здобула на Херсонщині жодного авторитету, але й до Росії херсонці схилятися не поспішають. І не через свій великий патріотизм — його й за часів Союзу не було. А з простих житейських міркувань. Якщо «старший брат» сьогодні тебе нахабно пограбував, то підстави радісно віддавати йому ще щось від того не з’явилися. Адже вірити, що той грабіжник завтра тобі твоє ж добро поверне з відсотками, може хіба останній дурень. Тому із жменькою сепаратистів, котрі тягнуть південь України «в обійми» окупантів, у людей розмова коротка і на Херсонщині, й на Миколаївщині: їм просто товчуть пики. Ще в лютому приїжджі спробували було організувати мітинг під російськими триколорами біля Херсон-ської облдержадміністрації, та потім тікали від городян аж до самого залізничного вокзалу, гублячи прапори й кашкети з георгіївськими стрічками.

На Заході України степовиків часом називають «махновцями», і дехто це сприймає як на-смішку. Але в народному прізвиську є свій глибокий сенс: «махновці» не дуже поважають закони і ніколи не були схильні довіряти жодній владі, та свого ніколи не віддадуть. Свої особисті втрати в Криму вони переживуть болісно, проте нікому їх не пробачать: домагатимуться відшкодування так чи інакше. І не пробачать нинішній українській владі те, що сепаратистів і російських загарбників вона досі поїть дніпровською водою й постачає їм електрику. Це для них, нагадаю, те саме, що добровільно віддавати своє майно братові, який тебе і так пограбував.

Не дивно, що й до людців, котрі через гроші подалися до російських диверсійних та провокаторських груп, південці ставляться не як до ідейних ворогів, а як до придурків. Щойно СБУ повідомила про захоплення такої групи, куди навербували тринадцятьох жителів Херсона та Нової Каховки з метою захопити й знищити Каховську ГЕС, я зателефонував до директора цієї гідроелектро-станції Ярослава Кобелі. І поцікавився у Ярослава Антоновича, що він думає про всю цю катавасію. Почув: «Та вони, мабуть, не сповна розуму. Якщо ГЕС стане, то в Криму електроенергії не буде. А з пошкодженням дамби кримчани ще й без води для зрошення та пиття сидітимуть. Це крім того, що частину рідної для деяких горе-диверсантів Нової Каховки Дніпро затопить, а їхні земляки, що працюють на ГЕС, без роботи залишаться».

Сергій ЯНОВСЬКИЙ, власний кореспондент газети «Голос України» в Херсонській області.