Без заводу, як без тепла

Керівники Луганського ливарно-механічного заводу про своє підприємство говорять, наче про людину, визначаючи таким чином свою безпосередню участь у боротьбі за його виживання й економічне одужання. Фінансове становище заводу в 2000 році було критичним. Коли нове правління стало до роботи, на розрахунковому рахунку підприємства було всього 26 копійок, зате брак власних обігових коштів становив 17 мільйонів гривень. Фонд робочого часу використовувався лише на 29 відсотків. Основні цехи працювали тільки 2—3 дні на місяць, що, звісно, позначалося на заробітку робітників. Вище 15—20 гривень він не піднімався. Виробництво товарної продукції було збиткове. Втрати від звичайної діяльності становили 3,5 тис. гривень, а коефіцієнт абсолютної ліквідності дорівнював нулю. В цих умовах було дуже важко керувати колективом, ставити перед ним завдання, розвивати й запроваджувати нову технологію.

У такому стані в жовтні 2000 року і прийняло завод нове правління. Свою роботу керівництво почало з жорсткої економії, хоча в умовах матеріально- і енергоємного ливарного виробництва зробити це було дуже важко. Вирішальне значення в досягненні позитивних результатів відіграв той факт, що завод перебував у процесі банкрутства на момент набрання чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Закон був відправним моментом створення такої системи відновлення платоспроможності, яка сприяла прискоренню його економічного оздоровлення. Сьогодні можна прямо сказати, що область могла втратити підприємство, до речі, єдине в Україні, що випускає опалювальне устаткування. Багато залежало від обраного комітету кредиторів, який очолив обласний Пенсійний фонд в особі тодішнього керівника Василя Надраги.

Розроблений план санації містив цілий комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища підприємства, відновлення його платоспроможності. Метою санації було не лише підняти завод з колін, а й у дусі нових реформаторських вимог знайти гідне місце в жорстокому світі, що називається ринковими відносинами. Санація надала можливість працювати спокійно ще й з тієї причини, що на борги, заявлені в реєстрі кредиторів, було накладено мораторій.

Як засвідчили маркетингові дослідження заводських фахівців, Італія в рік випускає близько десяти мільйонів ребер чавунних радіаторів і мільйон алюмінієвих. Чавунні переважно залишаються на внутрішньому ринку, а зроблені з алюмінію відправляються до країн СНД. Італійці знають, що продукція, зроблена з чавуну, може прослужити більше 30 років. Наш споживач, на жаль, такою підприємливістю не відзначається, а тому попитом на ринку користується опалювальний виріб з легкого металу, вартість якого значно нижча. Таке несприйняття продукції вітчизняного виробника, яким є ЗАТ «Луганський ливарно-механічний завод», уповільнило його швидке входження в ринок. Але, схоже, подібне ставлення змінюється. Та й самі виробники не чекають з моря погоди: освоюють сучасні технології, розширюють асортимент своєї продукції. Сьогодні, наприклад, вони розпочинають випуск нового плаского європейського радіатора. Частину обладнання придбали в Південній Кореї, багато чого зробили самі, прагнучи тим самим десь зекономити, щоб ціна на нову продукцію була доступна середньому споживачу.

До речі, про економію. На початку 2001 року на заводі розроблено й успішно впроваджено технічний процес відливання радіаторних секцій із застосуванням дешевших вторинних металів. Працювати лише на ливарних і передільних чавунах — дороге задоволення. В той час як питома вага в шихті вторинних матеріалів зросла з 10 до 53 відсотків. Це дало змогу зекономити майже мільйон гривень 2001 року і понад півтора мільйона гривень у 2002-му.

За адресами, куди відправляють продукцію Луганського ливарно-механічного заводу, можна зробити висновок про те, наскільки активно ведеться житлове будівництво. Чверть обсягу продукції, наприклад, йде до Києва. Великі партії радіаторів відправляють до Дніпропетровська, Одеси, активним споживачем з минулого року стала й Луганська область. Крім того, луганські радіатори охоче купують Росія, Молдова, Узбекистан, Румунія, Болгарія. Завод зацікавлений у створенні міцної дилерської мережі і в цьому напрямі його фахівці постійно працюють.

— В останні роки ринкової економіки ми постійно стикаємося з таким негативним явищем, як сезонність, — розповідає голова правління ЗАТ Микола Кравцов. — У період підготовки до опалювального сезону попит на радіатори зростає, а взимку і навесні падає. Щоб захистити колектив від вимушеного безробіття в міжсезоння, ми спрямували свої зусилля на розширення номенклатури продукції і часткове перепрофілювання нашого підприємства. Наприкінці 2001-го і на початку 2002 року на базі наявного устаткування із залученням незначних коштів ми почали виготовляти гальмову колодку типу «С» для рухомого складу залізниць України. За 2002 рік випущено й відвантажено споживачу 172 тис. штук гальмових колодок на суму 4 млн. 171 грн., при цьому питома вага в загальному складі товарної продукції становила 9,6 відсотка. На сьогодні освоєно й сертифіковано ще три типи колодок. Замовник нам повірив, якість його задовольняє, тому сьогодні вже три залізниці України уклали з нами договори на поставку цієї продукції. За нашими даними, Укрзалізниці на рік потрібно 1,5 млн. колодок. Ми вже тепер можемо їх випускати один мільйон на рік.