І ніхто не несе відповідальності за порушення законодавства, нехтування судових рішень і збитки

На Кислицькій рисовій зрошувальній системі я бував літ двадцять тому. Добре пам’ятаю, як однієї жнивної пори молодий комбайнер, пересипаючи з долоні на долоню ваговиті білі зерна, не без гордості казав:

— Маємо, нарешті, власний рис. Та ще й, самі бачите, який чудовий. Буде на кашу і дітям, і дорослим. А то іноземного не докупишся...

Повільно, обминаючи небезпечні місця в геть зруйнованому твердому покритті, їду дамбами Кислицької зрошувальної. Зупиняюся, щоб оглянути обваловані чеки. Раніше грунт в них такої весняної пори був старанно задискований — вирівняний під засів рису. А тепер, що одразу видно, немає тут господаря. В одних чеках зеленіє озимина, в других — застигли, мов розбурхані хвилі, вивернуті плугом брили, в третіх — стирчать сухі залишки торішнього бур’яну, у четвертих — бродять череди корів... Ближче до Дунаю, відгородженого від поля високою дамбою — чимала бетонна споруда насосної станції. З усього видно — законсервованої.

— Так воно і є, — підтвердив начальник Суворовського управління зрошувальних систем Георгій Дубенко. — Чеки роздали десяткам фермерів, вони вирощують там, що кому заманеться, тільки не рис. Договорів на подачу води з Дунаю не укладають. Дехто використовує, бува, ту, що накопичується в скидних каналах дренажної системи, хоча вона може завдати непоправної шкоди грунтові, призвести до його засолення...

Чому таке сталося? Перш ніж відповісти на це запитання, доречно коротко нагадати 30-річну «біографію» Кислицької рисової зрошувальної системи. Коли її на початку 70-х років минулого століття спорудили, то охочих взятися за вирощування незнаної в цих краях культури — рису — було небагато. Й хоча система розташована впритул до чималого села Кислиці, та рисоводами виявили бажання стати працівники колгоспу імені Жовтневої революції, розташованого в селі Першотравневе, що за десяток кілометрів звідси. Йому й передали на баланс Кислицьку рисову загальною площею 1700 гектарів. Це 10 жовтня 1973 року затвердила Ізмаїльська райрада. Згідно з чинним на той час Земельним кодексом УРСР  вказану ділянку землі закріплювали за господарством у безстрокове користування. З огляду на це, колгосп не просто орав, сіяв, поливав, збирав, а й вкладав чималі кошти для підтримання системи в робочому стані, підвищення родючості грунтів.

— Так було б, мабуть, і досі, та настали інші часи. У 1992 році колгосп перетворили у КСП «Котлабух» (за назвою озера, на берегах якого він розташований). До нього як правонаступника й перейшли всі права та обов’язки колгоспу, зокрема право користування зрошувальними землями. І нікого це тоді, схоже, не бентежило. Аж доти, поки члени КСП «Котлабух», виконуючи указ Президента України щодо прискорення реформування аграрного сектору  економіки, на своїх зборах 27 січня 2000 року не перетворили колективне сільгосппідприємство на сільськогосподарський багатопрофільний кооператив «Промінь» з передачею йому всіх земельних та майнових прав КСП. Перетворення це зафіксовано офіційно: 2 березня того самого року СБК «Промінь» зареєстрований Ізмаїльською райдержадміністрацією, а в «Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України» за кооперативом зберегли ідентифікаційний код КСП «Котлабух», що засвідчує правонаступництво «Променя». Мало того, райдержадміністрація навіть видала 25 грудня 2000 року спеціальну довідку, якою підтвердила: «Промінь» є правонаступником «Котлабуха».

— Розповідаємо про це так докладно, бо саме через заперечення факту правонаступництва й відібрали у «Променя» поливні землі. У першій половині 2000 року Кислицька сільська рада приймає низку рішень, якими призупиняє право постійного користування землями рисової системи площею 1700 гектарів КСП «Котлабух» у зв’язку з реорганізацією його в СБК «Промінь», переводить ті землі із резерву до земель запасу. А коли «Промінь» порушує перед сільрадою клопотання про передачу йому рисових чеків у постійне користування, то відмовляє в цьому, посилаючись на те, що тамтешні землі, мовляв, потрібні для задоволення потреб соціальної сфери села. Лукавили в сільраді, бо вже до цього 179 гектарів рисових чеків передали місцевим фермерам в оренду на три роки. Потім додали фермерам тієї землиці ще сотні гектарів...

І в Першотравневому, і в Кислиці, і в Ізмаїлі не раз  доводилося чути: сільрада сама не наважилася б на таке, якби не підтримка згори  та не особистий інтерес до цієї землі декого з чиновників — саме для них, мовляв, обробляє-засіває чеки дехто з фермерів. Так це чи ні — розбиратися не журналістові, є на те правоохоронні органи. Та як не дослухатися до такої думки, коли й сільрада, і районні структури вже тривалий час вперто нехтують судові рішення, ніяк не хочуть визнати, що порушили низку законодавчих актів, заплющують очі на те, що нищать зрошувальну систему, в спорудження, освоєння й підтримання якої в належному стані вкладено величезні кошти?

СБК «Промінь», не бажаючи миритися з самоуправством, подає позови проти сільради, а згодом і проти райдержадміністрації до судів різних інстанцій — від районної до вищої. Суди, один за одним, ретельно вивчають справу й доходять висновків: позивача ошукано. Докладно й переконливо довів це, зокрема, у своєму рішенні від 8 травня 2001 року Арбітражний суд Одеської області, що розглядав позов СБК «Промінь» про визнання недійсними згадуваної вже низки рішень Кислицької сільради та про спонукання відповідача, тобто сільради, до видачі кооперативові Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою. Ці обидві позовні вимоги «Променя» суд задовольнив. Та, гадаєте, сільрада поспішила їх виконувати? Справу зволікають, шлють апеляції, аж поки право розпоряджатися землею не переходить від сільради до райдержадміністрації.

Тепер члени кооперативу «Промінь» мусять кланятися такій в Ізмаїлі. На Державному акті вони вже не наполягають — просять хоча б укласти договір оренди. А одержавши відмову, знову звертаються до суду. Їхній позов 9 серпня 2002 року розглядає Господарський суд Одеської області. Відповідач, як це тепер нерідко буває, на судове засідання не з’явився. Рішення, втім, прийнято: позовну заяву СБК «Промінь» задовольнити, зобов’язати Їзмаїльську райдержадміністрацію укласти з СБК «Промінь» договір оренди земельної ділянки Кислицької зрошувальної системи площею 1700 гектарів терміном на 20 років і з орендною платою в розмірі земельного податку.

Що робить у відповідь райдержадміністрація? Подає апеляційну скаргу. Чесно кажучи, аж ніяково стає за голову адміністрації Сергія Мазура, який її підписав. Не погоджуючись з рішенням суду, на що він тільки не посилається. На те, приміром, що в разі задоволення вимог «Променя» постраждають інтереси... фермерів. Наче їм надали в оренду землю не після того, як незаконно відібрали її у таких самих хліборобів кооперативу, знехтувавши їхніми інтересами. Чи на те, що «спірні землі колишньої (?!) Кислицької рисової зрошувальної системи не є цілісною інженерною системою»   та що, мовляв, «рисової зрошувальної системи вже немає». А що, хочеться спитати, її знищило, хіба не оте дроблення на фермерські діляночки?

— Ніяк не можу з цим погодитися! — заперечує начальник Суворовського управління зрошувальних систем Георгій Дубенко. — І наша, і внутрішньогосподарська мережі там лише законсервовані, очікують, коли господарі землі укладуть договори про подачу води, розпочнуть вирощувати рис, інші культури специфічної сівозміни. До речі, землю у «Променя» хоча й відібрали,  та вся інфраструктура системи залишається на його балансі. Зберегли ми й кадри, здатні швидко налагодити полив...

Г. Дубенко показує зовсім свіжий акт — від 19 березня 2003 року — інвентаризації Кислицької системи, з якого випливає: вже нині, виходячи з технічного стану систем та наявності техніки, можна поливати 1449 гектарів землі. Скільки насправді будуть поливати — ніхто не скаже. Торік така площа становила... 30 гектарів.

— Щоб виправити становище, потрібний єдиний господар, впевнено каже Георгій Миколайович. — Не знаю, хто це буде: чи той самий «Промінь», чи, може, асоціація фермерів, що ту землю нині орендує. Це нехай вирішують суди та влада. Але зрошувальну систему можна ефективно експлуатувати тільки як цілісний комплекс. Не буде цього — через рік-другий систему  втратимо. А навіть залишкова її вартість, не кажучи вже про можливу віддачу, — майже п’ять мільйонів гривень.

До речі, й законодавство наше не допускає порушення технологічної цілісності меліоративних систем. 

Невже цих документів не читали С. Мазур, начальник райвідділу земельних ресурсів В. Чумаченко, інші чиновники? І за яким таким правом почикрижили вони цілісну систему на окремі шматки, заперечують саму її наявність? Це що — вже їхня власність?

Нещодавно до Першотравневого, до СБК «Промінь» надійшло чергове рішення суду. Вищий господарський суд України 19 лютого 2003 року підтримав, по суті, першочергове право СБК «Промінь» на оренду зрошувальних земель, але, зважаючи на необхідність уточнення умов такої оренди, подав справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

— Знову судовий коловорот. Чи готові ви до нього? — запитую Івана Заболотного, який нещодавно очолив «Промінь».

Він відповідає не одразу, стенає плечима. І його можна зрозуміти: починали все без нього його попередники. Один з них заробив інфаркт, другий вчинив спробу самогубства.

Наостанок хочу знову повернутися до цифр, про які почув у конторі Суворовського управління зрошувальних систем: загалом вона мала б поливати в Ізмаїльському районі 33 тисячі гектарів землі. З огляду на гарантовані тут врожаї — багатство! Однак торік зрошували лише п’ять тисяч гектарів. Нині, очевидно, буде не більше. А спитати б: чи патріоти свого району ті, кому довірено ним керувати і хто з впертістю, яку ліпше було б спрямувати на відновлення меліорації земель, нищить Кислицьку зрошувальну?

 

Одеська область.