У пастці неправедних інтересів

А це управління механізації будівництва (УМБ) знає весь Дніпропетровськ. Ще й як знає! Якщо сьогодні його закрити — зупиняться практично усі будівельні роботи. Зупиняться і провідні тут нині будівельні фірми та організації. Бо підрозділ, котрий володіє такою унікальною будівельною технікою, у місті залишився один. Копати спочатку котловани і закладати пальові та інші фундаменти під новобудови, а потім дедалі вище подавати кранами будматеріали більше не буде кому. Та незважаючи на це, щойно у ВАТ «Будівельно-монтажний трест № 17», якому й належить УМБ, видано наказ про ліквідацію ВАТ, а разом з ним і управління механізації. З поіменним переліком прізвищ людей, з якими необхідно «розірвати трудові угоди, починаючи з 8 червня». Розходьтеся, мовляв, хлопці, по домівках, ваші послуги нам не потрібні.

Передусім хлопці саме з УМБ, бо це вони два останні роки з усіх сил боролися за порятунок свого колективу. І борються, не складають зброї досі. Причому — забігаючи наперед, скажемо, — здоровий глузд і державницький інтерес, на мій погляд, вочевидь на їхньому боці. Адже розганяти УМБ справді все одно, що рубати гілку, на якій тримається у Дніпропетровську його будівельна індустрія.

Ми знаємо і не сумніваємося: схожих незбагненних та потворних «викрутасів» нині у нас хоч греблю гати. Але якщо залишаються ще люди і сили, котрі ладні довести, що в Україні правлять бал порядні керманичі й чесні та справедливі і виконавча, і судово-правнича влади, то саме Управління механізації будівництва — той випадок, на прикладі й долі якого у них є можливість це довести. Заявивши на повен голос нарешті: те, що коїться нині з управлінням — це не просто потурання нормальних і бажаних процесів.

Тепер по суті справи. Ще у жовтні 2000 року неждано негадано розпочалося визнання банкрутом ВАТ «Будівельно-монтажний трест № 17». Що для багатьох стало потрясінням навіть у наші щедрі на такі сюрпризи часи. Адже названий трест належав до найбільших у регіоні. Колись він був причетний до спорудження у Дніпропетровську всіх велетів військово-промислового комплексу і багатьох цивільних індустріальних.

А ініціювало справу ВАТ «Дніпрообленерго». Якому трест, з’ясувалося, заборгував 5 мільйонів 289 тисяч гривень за електроенергію. І хоч швидко виявилося й інше — що 3 мільйони 190 тисяч в цьому боргу аж ніяк не на совісті тресту, а довколишнього населення(?), це не зупинило процес. Комусь, мені здається, дуже було потрібно, щоб він «пішов». А тут просто великий житловий масив живився електроенергією від підстанції, котра належала тресту, і навіть голова облдержадміністрації Микола Швець торік восени намагався виправити ситуацію і «з метою збереження одного з найважливіших будівельних підприємств області» письмово просив голову Комітету Верховної Ради з питань будівництва, транспорту і зв’язку Валерія Пустовойтенка «порушити клопотання про списання з ВАТ «Трест № 17» боргу населення за спожиту електроенергію». Однак не допомогло. Важко сказати, чому Микола Антонович сам не забажав пролити світло, та маємо те, що маємо: гадаю, ті, кому аж до сверблячки заманулося поставити на коліна потужний трест, всиділи у своєму «сідлі». Керуючий трестом Віктор Шеремет, якому фактично і не вдалося утримати підпорядковане йому «військо» у боєздатному вигляді та який став генеральним директором ТОВ «Будівельна компанія «Трест № 17», призначається керуючим(?) процедурою санації — себто відродження — ВАТ. За принципом: порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих?

Багато в цій ситуації загадкового. Але винятково для тих, хто не хоче «ламати голову і в’язи». Бо ж після тривалих зволікань «санаторство» Шеремета скінчилося тим, що запропонований план не було схвалено. І тоді Господарський суд в надрах регіонального агентства з питань банкрутства знаходить іншого санатора —Юрія Шевцова. Котрий однак, як нам відомо, навіть і не пропонував плану оздоровлення підприємства, а видав пізніше згаданий вище наказ про ліквідацію ВАТ «Будівельно-монтажний трест № 17». Що й треба було, як то кажуть, довести?

Однак це окрема розмова, яка заслуговує пильного аналізу саме тих, хто справді зважиться з’ясовувати, як і, особливо, навіщо у нас навчилися добивати і знищувати потужні колективи та розпродувати і перерозподіляти їхнє майно. Бо наша мова зараз передусім таки про УМБ — управління механізації будівництва. Річ у тім, що воно у всій цій історії посідає неординарне місце. І відстоює тепер власну позицію, маючи на це усі підстави та права. «Помирати» йому справді зарано.

Свого часу горде і непокірне, фактично нескорене й досі УМБ існувало окремо — самостійно, суверенно і незалежно. Гриміло воно тоді на всю область. Але у 1988 році з якихось дуже стратегічних міркувань за велінням аж тодішнього Мінбуду УРСР управління приєднали до тресту № 17. Однак на доволі «цікавих» умовах: УМБ зберігало ознаки юридичної особи і власний розрахунковий рахунок у банку. Те й те зберігає воно й понині. Не зважаючи, що акціонувалося в рамках ВАТ «Трест № 17».

Хоча головне навіть інше: якщо трест загалом справді згорнув своє виробництво, то УМБ, навпаки, своє зберегло. Воно й нині затребуване, сповна завантажене замовленнями, а 160 його робітників регулярно з зарплатою. Щомісячний виробіток на кожного працівника становить сьогодні майже три тисячі гривень — ледь не вдвічі більше, ніж за кращих «радянських» часів. А боргів УМБ не має, в тому числі й перед енергетиками.

— Сказати, що ми працюємо стабільно, це ще нічого не сказати, — уточнює начальник УМБ Володимир Сторож. — Ми працюємо зараз на найважливіших об’єктах, які тільки зводяться в регіоні. А змога нарощувати обсяги величезна.

Звідси й домагання колективу: навіщо його гамузом з усім трестом № 17 тягти до краху? Тим паче, навіщо за безцінь розпродувати унікальну і вкрай потрібну техніку? Як свідчить голова ради трудового колективу УМБ Анатолій Мазан, усі горою й стали на захист свого підприємства. Пропозиція у робітників проста і зрозуміла, як дишло, і дуже розумна: чинне законодавство у подібних випадках передбачає реструктуризацію виробництва. Себто відокремлення і збереження життєздатних осередків. Тим паче, важливих. А навіть той самий Господарський суд, який вперто не хоче чомусь цю ідею підтримати, мусив визнати, що треба врахувати (цитуємо) «надзвичайно велике значення для вирішення містобудівних проблем, ліквідації можливих надзвичайних ситуацій та підтримання обороноздатності держави».

А може, й навмисне нічого не робилося для відновлення платоспроможності тресту № 17? Чому тоді нівроку працююче автономне УМБ, котре усі свої роботи виконує за прямими замовленнями і без участі тресту, не відпустити на волю? Ще й коли воно згодне взяти на себе і погасити частину тих боргів, яких нажив трест! Але ні, його теж хочуть, і дуже, аж трясуться, пустити з молотка.

На всі сто відсотків ми переконанні, що небезпідставно на початку своїх нотаток апелювали до здорових сил в усій Україні: агов, чи є ще такі?! Хоча, звичайно, реалії навколо окремо взятого УМБ —справа честі й лакмусовий папірець передусім для дніпропетровських вождів і судочинців. Коли виняткове управління загуркотить у прірву вигаданого чи й нав’язаного йому банкрутства, це означатиме, що у державницьких кадрів перевелися люди, котрі спроможні дбати про Україну. Натомість верх, як на мене, за тими, хто дбає про щось інше. Чи, гадаєте, це випадково, що несподівано виникає ЗАТ «Дніпрообленерго-Сервіс», яке спішить взяти в оренду в управління (перераховуємо) побутові приміщення, їдальню, диспетчерську, ремонтні бокси, дві акумуляторні, чотири ремонтних цехи і схрони?

 

Дніпропетровськ.