Чи захистить довірливих суд?

Як відомо, справедливі претензії багатьох ошуканих вкладників небанківських фінансових установ поки що не задоволено. За кримінальними подробицями лишилась непоміченою та обставина, що протягом тривалого часу на істотні порушення законодавства з боку фінансових посередників виконавча влада дивилася крізь пальці, а навіть державні ЗМІ писали про користь від їхньої діяльності.

На те були поважні причини. З домаганнями дозволити створення фінансових посередників та сприяти їхньому розвитку тиснули на уряд представники Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Агентства США з міжнародного розвитку, програми ТАСІС Європейського союзу. Так, у Меморандумі від 28.02.1994 року представники уряду України і зазначених організацій-донорів «узгодили» позицію, згідно з якою розвиток інвестиційних фондів та інших фінансових посередників ставиться в обов’язок уряду. За виконання цього зобов’язання донори обіцяли перерахувати на потреби виконавців 30 мільйонів доларів США. Тим часом громадськість зазвичай вважала, що обов’язок уряду полягає в реалізації Конституції та законів нашої держави.

Якщо ми вивчимо цей та інші меморандуми, то причини безпорадності державних органів у протидії масовому шахрайству стануть цілком прозорі. Окрім того, в кількох постановах Верховної Ради зазначалося, що довірчими товариствами зібрано в населення вісім мільйонів сумнівних приватизаційних сертифікатів (виготовлених тими самими донорами), в обмін на які нашу державу примушували віддавати найкращі підприємства. Отже, нинішнє маловтішне становище української економіки не випадковість, бо до цього доклали руку і фінансові посередники, і могутні зарубіжні покровителі. А виявити посадових осіб, дії яких завдали шкоди інтересам громадян України через лиховісну трастову діяльність, як цього вимагала одна з постанов Верховної Ради, було неможливо: «донори» мали більшу силу за парламент і уряд разом узятих. Проте згідно з основними правовими засадами, закріпленими в законодавстві, всі особи та організації, діяльність яких призвела до заподіяння шкоди, несуть солідарну відповідальність. Тобто кожна сторона повинна відшкодувати потерпілому частку заподіяних збитків, яка визначається в судовому порядку. Отже, Світовий банк та інші грошовиті організації, що замовляли уряду узаконити та сприяти розвитку фінансових посередників, пропонуючи за це виконавцям десятки мільйонів доларів США, можуть понести свою частку відповідальності за збитки, заподіяні вкладникам. Тож не слід виключати можливість винесення відповідних судових рішень за позовами ошуканих вкладників.