У вимірах небесної геометрії

— Власне, мої ескізи надіслав на конкурс Анатолій Гайдамака, він же очолив і нашу групу, що поїхала до Македонії. Там були ще Володимир Недайборщ, викладач Художньої академії, Володимир Бовкун, Юрій Левченко, Віктор Блінов, фантастичний колорист. Всього, разом з виконавцями, душ десять. Скажу добре слово про Толю Гайдамаку. Він узяв на себе таке ярмо! Адже у бригаді всі — особистості, амбітні, такими не покомандуєш! Але Гайдамака — сам художник, тож зумів з кожним знайти спільну мову. Крім того, зумів об’єднати те, що, як правило, навіть хороші художники не вміють: підлоги, стелі, грати, ворота, живопис, двері — це все тримати в голові зумів лиш він один. А ще ж переговори із замовником! Це Балкани, там люди ще легковажніші, ніж ми, з кимось про щось домовитися — то проблема! Македонці нібито прийшли туди із Західних Карпат у VІІІ столітті, але в масі своїй вважають себе нащадками Александра Македонського, чим і пишаються.

Ну, ми тихенько працювали собі самі. Над нами «худрада» — Гайдамака, Гуштеров та Димитар Карнаков, македонський професор, знавець мистецтва.

...Що було мені цікаво? Я закінчив Київський художній інститут, монументальний факультет, у Тетяни Нилівни Яблонської. За фахом і за вдачею я монументаліст, і воно для мене ніби й не проблема. Але коли почали працювати... Ми ж світські монументалісти! А тут цілком нова тема, простір, традиція. Гуштеров одразу сказав: хочу не похмурий візантійський храм, а європейський, світлий, легкий. Але ж храм таки не католицький, отже, треба було якось трансформувати традиційне візантійське бачення. Гайдамака каже: уявімо собі, що це у нас небесна сфера, і ми на цих небесах розмістимо всі потрібні релігійні сюжети. Ідея звучала гарно. Але коли ти маєш тему — Вознесіння Христове — й цілком конкретні біблійні мотиви, то раптом бачиш: отут потрібні дерева, там престол чи твердь земна! Ну, Тьєполо колись таке робив — але ж він робив це в архітектурі, що допомагала йому. А візантійський храм на це не розрахований. І нам довелося від нашої ідеї інтуїтивно переходити до традиційних візантійських стилістичних прийомів. Звичайно, нас возили по всіх старих храмах Македонії, ми роздивлялися й отак знаходили потрібний шлях — у руслі традиції, кращої за яку не придумаєш. Це цілий космос!

Але спершу це треба внутрішньо усвідомити. Приміром, на давніх фресках Христос, ангели й святі «безтілесні», в зелених або сірих холодних тонах. А мені було дуже важко робити обличчя зеленими, я їх сприймав спершу як живих людей, а не символи. От Юра Левченко одразу взяв окис хрому, зеленку — й влучив у те, що треба!

— Тут є елементи оп-арту, тобто мистецтва з оптичними ефектами. Нині оп-арт дуже популярний в телевізійних заставках: мінливість, мерехтіння, «космічні» мотиви. Оп-арт з’явився в давні часи. Бо треба було якось показати «не цей світ». Це в нашому світі все явне, а в духовному космосі все загадкове й непевне. Скажімо, в іконах нема перспективи, вона там зворотна, там можливі будь-які деформації, бо це ж космічні виміри. Тобто невидиме простим оком стає видимим на іконі. У католиків навпаки. Я чув недавно в Києві, в костьолі, священик казав: «Парафіяни, як бачите в рекламі красиве оголене тіло, знайте: та краса створена Богом, отже, це реклама господа нашого!» Тобто вони в усьому сущому бачать прикмети Бога. А у православних, щоб відчути Бога, треба піти від миру, бо все земне скороминуще. Судячи з репродукцій, показаних Дмитром, це зроблено дуже майстерно.

— Хоч це й не одразу вдалося! Ми хотіли спершу обійтися без зворотної перспективи, але це неможливо, все починає руйнуватися! А зворотна перспектива дозволяє дати ритмічну асиметрію, це чудово, це саме те, що цікаво й у сучасному мистецтві — велика амплітуда різних прийомів, тобто це справді космос, у якому можливі найнеможливіші речі. А коли є лиш пряма перспектива, тут уже нічого не можеш зробити в жорстких рамках земної геометрії.

— Пейзажі там просто геніальні. Озеро Охрид — справжня світова перлина. Там дивне сусідство культур і релігій, часів, звичаїв і народів. Все перемішано: осли, «мерседеси»! Радовіш поділений на циганську й слов’янську частини. А ще — цілковита відсутність крадіжок. Не крадуть! Цікаво, що македонці вважають себе великими пияками: 50 грамів ракії цмулять весь вечір. І кажуть: а серби не вміють пити, у них нормальна доза тридцять грамів!

— Є таланти, але немає виробленого фахового рівня. У Югославії Македонія була аграрною околицею, там тютюн і ракію роблять, та й годі. Ну й лишилися храми ХІІ—ХІІІ століть, де працювали майстри чудової візантійської школи монументального розпису. Але значною мірою цю традицію втрачено.

— Цікаво, що свого часу у православ’я на Балканах була потреба модернізуватися. Їм тоді допомогли українці: наші художники й архітектори принесли туди бароко, що його у нас із західноєвропейського переробили на православний штиб у XVІІІ столітті. А тепер от македонську архаїку знов модернізували наші.

— Тут, можливо, ще така причина: що дальший родич, то рідніший. Це як і в нас, і це стосується не лише художників. Скажімо, у Радовіші, схоже, недолюблюють свого єдиного мільйонера Гуштерова за те, що от він може собі дозволити побудувати храм чи приїхати на «лінкольні». А Гуштеров, зі свого боку, вибирає художників, де хоче.

— Зрештою, він не помилився, «позичивши» цих художників. Знаєте, кращі лики Ботічеллі теж позичені у православних. Крім того, Дмитро дуже обдарована людина, він може все: від гіперреалізму до суперкосмосу.

— Храм відкриють лише восени, але люди заходили, дивилися, здається, щось відчували. Це прості люди, вони душею сприймають, для них головне — щоб було «гарно». Вони можуть порівнювати, адже там є і старий храм. Я теж можу порівнювати і скажу: ми зробили шедевр, можливо, не лише балканського виміру. Працювали з душею. 1 червня 2000 року ми вперше увійшли до храму. А далі два з половиною роки щоденної, без вихідних, роботи. Там усього 2000 квадратних метрів розпису, моя частина праці — 350 метрів. Це виснажує фізично, інтелектуально. Казав собі, що більше ніколи такого замовлення не візьму. З другого боку, кожен серйозний художник мріє зробити Храм. Я свій зробив!