Нам спокій тільки сниться

Власне, ніхто не сумнівався, що лідер блоку «Наша Україна» стартуватиме на президентських перегонах. Тим більше що грунт для старту почали готувати — про це ми вже писали — з березня 2000 року. Однак, зрозуміло, певні сумніви були: надто вже мляво повели себе «нашоукраїнці» під час виборів Голови Верховної Ради і його заступників. Та й під час акцій, організованих радикальною опозицією, блок Віктора Ющенка тримався дещо осібно, а лідер, отже, поступово втрачав своїх прихильників, у журналістському середовищі також.

І от нарешті з’їзд Народного руху України офіційно звернувся до Віктора Ющенка з проханням дати згоду на висунення його кандидатури на посаду Президента України у виборах 2004 року. Звернімо увагу на такий парадоксальний факт. Це був тринадцятий з’їзд НРУ. Як відомо, це число в багатьох, зокрема й політиків, викликає не вельми приємне враження. Понад те, для багатьох воно нещасливе. Отож ця цифра і дає підставу для запитань. Особливо тоді, коли громадяни ітимуть до виборчих урн. Хто виграє, а хто програє? Віктор Ющенко? Його опоненти? Громадяни? Країна? На ці запитання відповідь, звісно, можна буде дати лише після виборів.

Однак проблема не тільки в нещасливому числі. Є чимало інших підводних каменів, на які може наскочити корабель прихильників Віктора Ющенка. Зокрема, попри офіційну підтримку кандидатури Бориса Тарасюка, харківська делегація під час голосування дала зрозуміти, що не буде сліпо рухатися у фарватері курсу нового лідера. Його опонент, лідер харківських рухівців, у своєму виступі наголосив на тому, що Рух повинен зберегти національно-демократичні традиції і не скочуватися на принципи лібералізму, характерні для партії «Реформи і порядок», звідки і прийшов Борис Тарасюк. Окрім того, «правильні» рухівці не об’єднуватимуться з ними під одним прапором. Внутрішня опозиція новому лідерові рухівців поки що нечисленна, однак сьогодні ніхто не може прогнозувати спокійного життя. Особливо за браку фінансування низових осередків. Що, безперечно, може впасти у вічі партійцям на тлі більш «ситого» життя колег по блоку з партії «Реформи і порядок». А отже, посилить напруженість у первинних ланках НРУ. Що вкрай небажане у час, коли розпочнеться передвиборна президентська кампанія.

Водночас у рішенні зборів ідеться про те, що єдиним кандидатом від «демократичної опозиції» має бути саме Віктор Ющенко. Щось подібне висловив у своєму виступі на з’їзді НРУ й лідер блоку «Наша Україна». Проте, відповідаючи на запитання журналістів, Віктор Ющенко обережно уточнив, що мова йде не про прізвища, а «про людей, які формуватимуть «нову команду».

І, напевне, мав для такого обережного підходу підстави. Оскільки уже 4 травня лідер блоку «Батьківщина» Юлія Тимошенко, висловлюючи свою думку на майбутні президентські перегони, зауважила: «Щоб перемогти владу, потрібен потрійний запас потужності, адже будь-який кандидат від влади може, не маючи ніякої підтримки, набрати майже 30 відсотків голосів завдяки адмінресурсу, як це зробив у 1999 році Леонід Кучма». Водночас вона зазначила, що лідер комуністів за підтримки влади може випередити Віктора Ющенка й вийти до другого туру. А тому, переконана Юлія Тимошенко, треба робити все, щоб переміг кандидат від опозиції. Однак, за її словами, вона поки що не отримала згоди від решти представників опозиції, щоб іти «єдиним фронтом». Ніхто навіть не розпочинає переговорів на цю тему. Тому лідер «Батьківщини», відповідаючи на запитання про можливість висунення своєї кандидатури, не спростувала й не підтвердила такої можливості. Понад те, скромно зауважила, що вона «була б не гіршим Президентом, аніж політики-чоловіки».

Отож з цього випливає, що опозиції навряд чи вдасться побудувати спільний корабель, а під час плавання нарізно електоральними хвилями зростає ризик напоротися на підводні рифи.

Ми вже писали, що після успішного затвердження урядової програми діяльності Віктор Янукович як претендент на високу посаду у майбутніх президентських перегонах випередив усіх політиків з провладного табору. Ми також звертали увагу на те, що багато в чому його доля залежатиме не тільки від результатів роботи Кабінету Міністрів, а й від реалізації політичної реформи, запропонованої Президентом України.

Не будемо сьогодні наголошувати на соціально-економічних показниках, бо навряд чи урядові вдасться істотно поліпшити рівень життя українського народу. На це вказує і пропозиція урядовців відмінити заплановане з 1 липня підвищення мінімальної заробітної плати. Та хоч би які аргументи сьогодні наводили чиновники на підтримку своєї позиції, для всіх зрозуміло: за нею стоїть одне — брак коштів у казні.

Саме тому, схоже, Віктор Янукович обрав інший шлях до популярності. Нещодавно він заявив, що за підсумками роботи в першому кварталі звільнять зі своїх посад двох голів облдержадміністрацій тих регіонів, де будуть найнижчі соціально-економічні показники порівняно з іншими областями.

Проте найскладніше завдання для прем’єра — реалізація концепції політичної реформи. По-перше, Леонід Кучма вже дав зрозуміти, що нас очікує референдум, на який і буде винесено проект зміненої Конституції після першого читання у парламенті і схвалення її положень Конституційним Судом України. По-друге, не тільки радикальна, а й, скажемо так, поміркована опозиція в особі блоку «Наша Україна» не збираються підтримувати проект Президента. Зокрема, з’їзд НРУ, про який ішлося вище, прийняв рішення, яке визнає «неприйнятними і спрямованими «на звуження або повну ліквідацію основ демократичного ладу» в Україні зміни до Конституції, запропоновані Президентом Леонідом Кучмою». Окрім того, партійній групі рухівців у парламенті пропоновано провести роботу, спрямовану на блокування прийняття рішення щодо них у Верховній Раді.

Власне, й лідер блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко у своєму виступі на з’їзді зробив подібні висновки. За його словами, з травня члени блоку їздитимуть по всій Україні з ініціативою створення регіональних демократичних форумів. Це означає не тільки формування регіональних штабів на підтримку його кандидатури на президентських перегонах, а й відповідної громадської думки про запропоновані главою держави зміни до Конституції.

Отже, виконавча гілка влади змушена буде діяти на два «фронти». А оскільки нещодавно Леонід Кучма скасував  пункт, за яким його адміністрація могла давати вказівки органам виконавчої влади, то відтепер роль головного «штовхача» політичної реформи в парламенті й у суспільстві, запропонованої Леонідом Кучмою, виконуватиме Кабінет Міністрів.

А тому й постає запитання: а чи дасть у такому разі належний ефект зміна керівників виконавчої влади у регіонах? Чи не стане Віктор Янукович «заручником» кадрових змін і політичної реформи? Чи відбудеться він як єдиний претендент на найвищу посаду в країні від влади?