Ми продовжуємо тему взаємин громадян, що виявили бажання проінвестувати будівництво власного житла, з генпідрядною будівельною організацією та банком чи іншою комерційною структурою, якій вони довірили розпоряджатися своїми інвестиційними коштами. Зазвичай ускладнення таких відносин даються взнаки після завершення будівництва житлового будинку. Прикладів багато, але досить правдиво відтворити загальну картину допоможуть нам і ті два, на яких ми зупинимося.

Борщагівський житловий масив, вулиця Строкача, 3. Як визначено в інвестиційних договорах, що їх укладали мешканці з ДГО «Житло-інвест», плановий термін введення цього 12-поверхового 140-квартирного житлового будинку — четвертий квартал 2001 року, а заселення мало початися в першому кварталі 2002-го. Понад рік тому, 5 лютого 2002 року, було підписано акт про введення будинку в експлуатацію, хоча будівництво його ще не було завершено. Це слід пояснити окремо. Згідно з архітектурним рішенням до висотної 12-поверхової частини будинку з торців передбачено дві чотириповерхові секції на чотири квартири кожна. Так от: коли підписували приймальний акт, ці секції ще й не почали зводити. Їх збудували лише в серпні 2002-го.

І уже другий рік будинок експлуатується лише на папері. На дверях під’їздів висотного корпусу вітер шматує різнобарвні оголошення всіляких фірм, що пропонують новоселам встановити броньовані двері, кондиціонери, жалюзі, повісити штори, гардини або зробити «комплексний ремонт без валідолу» (це цитата).

Проте без валідолу тут зможе обійтися хіба що дуже здорова людина. Через численні серйозні недоробки та невирішеність багатьох організаційних питань будинок не заселяється. Прибудинкова територія, особливо з боку головного фасаду, захаращена будівельним та побутовим сміттям, забутими залізобетонними конструкціями. Щоб пройти від зупинки швидкісного трамваю, людям доводиться долати багнюку.

Наважилися заселитися в свої квартири, власними силами усунувши недоробки будівельників або закривши на них очі, хіба що з десяток сімей. І два роки мріють вони, як про щось нездійсненне, коли в будинок зможуть заселятися власники інших квартир і комунальники подадуть, нарешті, в нові оселі гарячу воду.

Ліфти в будинку працюють. Проте в усіх приміщеннях загального користування, на сходах — надзвичайно брудно: під ногами пилюка, грудки бетону, уламки лицювальної плитки. Таке враження, ніби сміття сюди завозили навмисно.

Пані Оксана Н. інвестувала будівництво двокімнатної квартири в отій чотириповерховій секції, котру збудували лише в серпні 2002 року. Заселившися (не з власної вини) на півроку пізніше, ніж було передбачено договором, вона звернулася до ДГО «Житло-інвест», вимагаючи сплатити обумовлену договором неустойку та компенсувати завдану їй моральну шкоду. Там дуже здивувалися чи то наївності, чи зухвалості заявниці і відповіли, що претензії її безпідставні, бо будинок було введено в експлуатацію в лютому 2002 року, тобто вчасно. Тоді пані Оксана звернулася з позовом до забудовника в Шевченківський районний суд. І ось кілька місяців поспіль слухання справи то призначають, то переносять через неявку відповідача, який щоразу потім подає документи, що не зміг прийти в суд з поважних причин...

Зовні досить ошатний 16-поверховий будинок 7-а по вулиці Василя Порика був переданий холдинговою компанією «Київміськбуд» під заселення 25 жовтня 2001 року. У січні 2002-го мешканцям почали видавати свідоцтва про право власності на житло. Але повноцінне проживання в будинку було неможливе. У багатьох квартирах іще велися опоряджувальні роботи (це часто передбачається інвестиційним договором), не подавалася гаряча вода, не працювали ліфти. Уявіть собі, як нелегко діставатися на 12-й чи 15-й поверх, особливо літнім людям, яких чимало серед новоселів. І тривало це місяцями.

Нині будинок повністю заселений, а комунальники взяли його на обслуговування. Проте ще в березні цього року мешканці будинку Бойко, Корбуш, Корнієнко, Костюк, Риндюк, Тарануха змушені були звернутися до керівників «Київміськбуду» та ЖЕКу № 709 з вимогою усунути низку недоробок, що їх припустилися будівельники. Зокрема, писали вони, не було встановлено у приміщеннях загального використання понад сто люмінесцентних світильників, тридцять вимикачів. Незадоволені вони й якістю робіт.

Ваш кореспондент скористався запрошенням авторів листа відвідати цей будинок і на власні очі переконався, що їхні претензії справедливі. Якість опоряджувальних робіт не просто низька, а надзвичайно низька. Штукатурка виконана грубо — з раковинами, нерівностями.

Стіни пофарбовані недбало, смугами, у багатьох місцях фарба вже лущиться й осипається, плитка на підлозі ліфтових холів викладена нерівно. Список можна продовжувати.

Не є, на жаль, вичерпним і перелік житлових будинків у столиці, новоселам яких довелося, чи й тепер доводиться, зазнавати поневірянь за власні гроші. Чому наш інвестор, людина, що у тяжкі для всієї країни роки підтримала, врятувала від занепаду будівельну галузь, яка й сьогодні забезпечує роботою сотні тисяч працюючих, так кричуще несправедливо поставлена у принизливе становище прохача і скаржника? Чому вона, отримавши приватизаційні документи на житло, залишається наодинці зі своїми проблемами? Може, нарешті, хтось її захистити?

Ми звернулися в Головне київське міське управління захисту прав споживачів Київської міськдержадміністрації, сподіваючись, що це і є саме ця організація. Та з’ясувалося, що інвестор для цього управління не є споживачем, що його взаємини із банком чи забудовником регулюються законом про інвестиційну діяльність. Не в змозі зарадити лихові і Держкомітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт), оскільки, як пояснили там у відділі послуг, закон забороняє державним структурам втручатися у відносини, наприклад, комерційного банку з його партнерами.

Є ще Українська асоціація споживачів. Вона й інвесторів вважає споживачами та береться захищати їхні інтереси, коли бачить, що ці інтереси порушуються. Проте на її рахункові немає ще жодного задоволеного судом позову проти будівельників, а розгляди-перегляди справ за цими позовами можуть тривати роками, і все це — нібито в рамках закону.

То, може, в нас не дуже досконалі закони? Адже за Конституцією України «держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Не можна далі миритися з тим, щоб новосілля для людини перетворювалося на кару!