Зазвичай о цій порі на розгляд Верховної Ради надходять законопроекти, покликані, за твердженням їх розробників, рятувати вітчизняну харчову промисловість від дефіциту цукру. Нинішній рік щодо таких депутатських ініціатив виявився напрочуд урожайним — у парламенті зареєстровано аж п’ять документів, якими пропонується імпорт тростинного цукру-сирцю на пільгових умовах. Усі проекти об’єднує благородне прагнення захистити споживача від імовірного росту цін на солодкі кристали влітку, в період пікового його споживання, та підтримати цукрозаводи, надавши їм можливість попрацювати у міжсезоння. Тому, вважають автори-законотворці, без завезення закордонної сировини не обійтися —пропозиції різняться хіба що кількістю сирцевого вливання: якщо одним для подальшого стабільного «солодкого» життя країни треба принаймні 400 тисяч тонн тростинного цукру-сирцю, то іншим вистачить і 120 тисяч.

Хоча, не виключено, вже тут закладено міну уповільненої дії. Як сталося це два роки тому: тоді ВР з подачі уряду ухвалила рішення про пільгове ввезення 260 тисяч тонн сирцю, а коли стартував сезон переробки буряків, з’ясувалося, що насправді дефіциту не було. Надлишки цукру в майже 300 тисяч тонн спричинили обвал солодкого ринку.

Нині до такого висновку підштовхують аргументи, наведені у пояснювальній записці до запропонованого Кабміном законопроекту, де чорним по білому значиться: «наявні ресурси цукру ... достатні для забезпечення внутрішніх потреб держави до нового сезону його виробництва». Хоча урядовий документ знову-таки обгрунтовує потребу імпорту 150 тисяч тонн заморського напівфабрикату, посилаючись на «відсутність системи оптової торгівлі, наявність величезної кількості операторів на ринку цукру», що призвело до «розпорошеності цукру на немобільні партії». Cитуація, що склалася, мовляв, може призвести до перебоїв у забезпеченні солодким піском підприємств харчової промисловості в літній період.

Такі «сирцеві» кроки, вважає секретар парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Олег Юхновський, не що інше як спекуляція зацікавлених сторін. Адже документи, що обстоюють пільгове ввезення до країни заморського напівфабрикату, борються з наслідками, а не усувають причини захворювання. У поданому ним законопроекті «Про внесення змін до деяких законів України» народний депутат пропонує комплексний підхід до «лікування» солодкої галузі, який знімав би не тільки сирцеве питання, а й на перспективу сприяв вирішенню й інших проблем, що накопичилися в бурякоцукровому комплексі. Насамперед «хворий» потребує всебічної діагностики. Цукор-сирець якщо і завозити, то у разі форс-мажорних обставин — коли виробництво бурякового солодкого піску не забезпечуватиме потреби внутрішнього ринку. Після збирання коренеплодів можна вирахувати баланс цукру, тож Кабмін до 1 січня має визначитися з обсягом білих кристалів, яких бракує для заповнення внутрішнього ринку.

У разі прогнозованого дефіциту КМ разом із затвердженням мінімальних цін на буряки і цукор встановлює тарифну квоту на імпорт солодкого продукту. Відповідну норму треба закріпити у Законі «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру».

Щоб цукор, вироблений із тростинової сировини, не переходив дорогу буряковому, треба запровадити оптимальний розмір ввізного мита. Нині без перешкод дозволено імпортувати цукор-сирець та білий цукор, сплативши 300 євро за кожну тонну — за такими ставками бізнесовим структурам нема жодного сенсу гасити дефіцит солодкого продукту на внутрішньому ринку. Але у разі стягнення, приміром, як позаторік, одного відсотка митної вартості, та не менш як 5 євро за тонну, імпортери отримують надприбутки — до 100 доларів на тонні. А агроформування, де вирощують солодкі корені, та переробні підприємства змушені продавати буряковий цукор собі на збиток.

Олег Юхновський пропонує внести зміни до Закону «Про митний тариф», передбачивши запровадження пільгової ставки — 95 євро за тонну цукру-сирцю та 115 євро за тонну білого цукру. Саме на такому рівні зафіксовано пільгову ставку ввізного мита у Росії, яка імпортувала торік понад 4 млн. тонн сирцю. Вище піднімати планку недоцільно — у сусідів готовий цукор виявиться дешевшим, тож просочуватиметься крізь прозорі кордони нелегально на український ринок. Причому право імпортувати певну кількість закордонної сировини надаватиметься не чиновниками, а купуватиметься на аукціоні, щоб не було спекуляцій з приводу розподілу квот.

Такі норми дадуть змогу уникнути надлишкового ввезення солодкого продукту на терени України. Тим паче, з ланцюжка сирець—готовий цукор випадає зайва у виробництві ланка — перекупник, якому буде невигідно перепродувати партії тростинової сировини.

Але для реанімації галузі цих кроків замало. Водночас потрібно переводити виробництво зі згубної давальницької схеми на грошові розрахунки. Тоді солодкий пісок не буде «валютою» у бартерних розрахунках, а отже — внутрішній ринок не страждатиме на «відсутність мобільних партій цукру». Для цього, за словами Олега Юхновського, треба забезпечити цукровим заводам доступ до пільгових кредитів, відсоткові ставки яких частково компенсуються з держбюджету. Надані кошти мають використовуватися винятково для закупівлі цукрових буряків. Власне, забезпечення пільговими позичками передбачено чинним Законом «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», але на практиці ця норма не підкріплена фінансово.

Змусити перейти солодку галузь на грошові розрахунки складно. Але треба усвідомити, каже Олег Юхновський, — або бурякоцукровий комплекс буде збережено, або протягом двох-трьох років залишиться 30—35 заводів, які вистоять в умовах бартерного свавілля.

Пропонується врегулювати і питання штрафних санкцій. У разі реалізації цукру з порушенням законодавства — понад квоту чи нижче встановленої КМ мінімальної ціни — стягувати штраф у розмірі 30 відсотків від вартості партії цукру, що дасть можливість уберегти солодкий ринок від демпінгу. Ці 30 відсотків рівними частинами розподілятимуться між продавцем і покупцем, однакову відповідальність нестимуть і підприємство, яке продає цукор, і, відповідно, та комерційна структура, яка купує. Штрафи та пені, нараховані на час прийняття закону — близько 20 млн. грн., списати як безнадійні, щоб розблокувати роботу підприємств.

Ще одна пігулка, здатна реабілітувати «хвору» галузь — ліцензування оптової торгівлі цукру. Такий крок сприятиме упорядкуванню солодкого ринку — адже цим видом діяльності займатимуться винятково суб’єкти, що матимуть спеціальний дозвіл.

Якщо говорити про цивілізований ринок, впевнений Олег Юхновський, без такої норми, подобається вона комусь чи ні, його не створити. Не вдасться запровадити у подальшому ефективне квотування на внутрішньому ринку, утримувати стабільну ціну... Виробники цукру ліцензію отримуватимуть автоматично.

А комерсантам за право реалізовувати солодкий пісок на внутрішньому ринку доведеться позмагатися. Відтак для структур, які наживаються на контрабанді, поле діяльності значно звузиться.