Відсотки зросли, а поле не вродило

Виступаючи перед депутатами облради, заступник голови облдержадміністрації Антон Бугерко зазначив: торік обсяг валової продукції в усіх категоріях господарств зріс проти попереднього на 1,6 відсотка. Скромно, але...

Для офіційних звітів це могло б означати, що область усе-таки втримується від падіння і навіть трохи збільшує виробництво. Для села — що жити стало не гірше.

А насправді? Спробуймо розшифрувати той скромний відсоток. За даними обласного управління статистики, відбулося зростання аж на 6,2 відсотка. Тільки де? В господарствах населення. А водночас у сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності скоротилося на 6,5 відсотка. В результаті і отримали скромну середню цифру, про яку вже згадувалося. Не хочеться піддавати сумніву ці дані, і все-таки не втримаюся від зауваження: хто міг підрахувати точно, що вродило на дядьковому городі? І, на щастя, жодна господиня не звітує, скільки зібрала яєць у своєму курнику і скільки масла збила.

Нехай буде так, як каже статистика. Тоді рекордний вал зерна значною мірою забезпечили особисті клаптики городів. Бо там він збільшився на 20 відсотків, а в господарствах — лише на 8.

Ще гірша картина із цукровими буряками. Підраховано, що в особистих господарствах цукристих зібрали на 11 відсотків більше, зате в господарствах підприємств — на третину менше. Далі — ще разючіше. 99 відсотків картоплі було вирощено саме в особистих господарствах, 95 відсотків овочів — там само. Люди добре потрудилися, ото й мали. Не можна за них не порадіти. Але що спільного із цим має економіка галузі? Дядьковими лишками державу не прогодуєш. Гра цифр наче змушує повірити в те, що все нормально і спокійно. Що село залишається таким, як було вчора і торік. Що воно йде не до прірви, а від неї. Так і хочеться запитати, невже стабілізець уже настав?

Пригадується зустріч за «круглим столом», куди було запрошено керівників кращих господарств різних форм власності. Всі в один голос твердили: ще один такий рік, і криза може набути незворотного характеру.

Останніми роками в області посівна площа зернових і зернобобових зменшилася на 12 відсотків, цукрових буряків — практично вдвічі. Залишається незбагненним, як досягаємо рекордного хлібного врожаю, коли в цілому валове виробництво зернових зменшилося на 34 відсотки, а врожайність —ледь не на третину. За десять років збір цукрових буряків зменшився на три чверті, а врожайність — на 38 відсотків.

Гнітюча картина. Та найгірше те, що злидні породжують злидні. Минулої осені область недосіяла 77 тисяч гектарів озимих культур, не виорала 60 відсотків ріллі. Все це доводиться надолужувати сьогодні. Але хіба встигнеш? І річ не тільки в часі — у господарств практично немає грошей. Про нову техніку і говорити не доводиться. За останній рік в області придбали лише 16 комбайнів та 14 тракторів — у середньому навіть по одному на район не припадає! Не дивно, що приблизно 60 відсотків тракторів і комбайнів уже давно відпрацювали свій амортизаційний термін.

Хоч би як тішити себе отими скромними відсотками росту, зрозуміло, село тяжко страждає. Щоб хоч трохи змінити ситуацію, депутатам обласної ради було запропоновано прийняти програму розвитку сільського господарства області на наступні чотири роки. В програмі визначено цифри й рубежі по всіх галузях. От тільки як їх досягти?

Сама програма чітко визначає, що для виконання завдань тільки по землеробству потрібно щорічно витрачати 291 мільйон гривень. А власних коштів є лише 193 мільйони. Де взяти решту? Позички? Кредити? Село й раде їх узяти, та борги не пускають. А без надійного бізнес-плану, стабільного фінансового стану господарства ніхто грошей не позичить під жодні проценти. Банки не відмовляють. Але умови застави, гарантійні зобов’язання, а головне — відсутність попередніх боргів роблять позичання практично неможливим. На інвесторів останнім часом теж з осторогою поглядають. Бо вже стикнулись із тим, що восени за позичені пальне та добрива компаньйони вигрібають із комор практично все. Після такого позичання господарство залишається просто голе і босе.

А взяти матеріально-технічну базу. Для підтримки лізингового фонду бюджет може спрямувати щорічно два з половиною мільйони гривень. Багато на ці гроші купиш. А між іншим програма передбачає щорічне оновлення машинно-тракторного парку на 250 тракторів та 110 зернозбиральних комбайнів. Дивися, за чотири роки машинний парк і справді можна було б трохи оновити. Та знову те саме запитання — за які кошти? За лізингові? Чи, як пропонує програма, за гроші господарств?

Неважко передбачити реакцію господарників на таку пропозицію. Були б гроші, ніхто й програми не потребував би, і допомоги не просив. Самі зорієнтувалися б, що і коли треба купити.

Торік через падіння цін на тваринницьку та рослинницьку продукцію господарства не добрали майже 130 мільйонів гривень. Через зменшення обсягів продажу не отримали ще можливий 71 мільйон гривень. Це, як то кажуть, віртуальні гроші, їх як не було, так і немає. А от те, що кількість збиткових господарств уже перевищує 80 відсотків — це справді є. Котре з них зможе придбати нову техніку чи навіть відремонтувати стару? Хто виростить гарний урожай, виконавши всі технологічні умови? Хто штовхатиме програму розвитку села вперед?

...А програму все-таки прийняли. Якщо тепер віртуально вкладатимемо в розвиток села всі ті гроші, що в ній запропоновано, то можна не сумніватися —і коровай наш буде дедалі примарніший. Таким хіба наїсися?

 

Хмельницький.