«Наші відносини — на дуже високому рівні»

– У мене склалися хороші особисті контакти з Головою ВР України Володимиром Литвином. До речі, це мій візит до України у відповідь. Ми з Володимиром Михайловичем вважаємо за потрібне зустрічатися раз на півроку, тим часом як такі особисті контакти з главами інших парламентів відбуваються в іншому часовому режимі — раз на рік, а то й на два-три роки. Трапляються у нас і незаплановані зустрічі. Нещодавно я був з неофіційним візитом в Італії, і ми зустрілися в Римі, обговорили коло питань, які нас цікавили. В разі потреби спілкуємося по телефону. Тому я можу охарактеризувати міжпарламентські зв’язки України і Росії як такі, що стоять на дуже високому рівні. Звичайно, нема межі досконалості. І, думаю, про це ми з Володимиром Михайловичем поговоримо в Києві.

— По-перше, це дуже гарна форма двосторонніх відносин. Не говоритиму про культурний обмін, про всі виставки й концерти українських майстрів мистецтв, які відбулися в Росії. Головне — у рамках Року України різко зросла кількість регіональних контактів, було укладено прямі угоди між підприємствами наших країн. Це не може не радувати, бо веде до поліпшення торговельно-економічних зв’язків між Росією і Україною. І ще раз хочу наголосити, що минулий рік став своєрідним каталізатором таких відносин.

— Безперечно. Тепер у наших українських колег з’явилася добра нагода познайомитися з регіонами Росії, встановити з ними тісніші виробничі зв’язки. Це — ніби марафон, який триває.

— Перш ніж відповісти на це запитання, хочу сказати, що лише український народ має вирішувати, яким бути законодавчому органу країни — однопалатним чи двопалатним. А тепер наведу приклад зі світової практики. Протягом останніх 30 років число країн, де парламент є двопалатним, збільшилося у півтора разу. Гадаю, він не обов’язково має бути у країні з федеральним устроєм. Адже таких держав не так уже й багато. У цьому зв’язку згадую відомого французького політика початку ХХ століття Жоржа Клемансо, який замолоду, бувши депутатом Національних зборів Франції, боровся проти двопалатного парламенту. Він вважав, що верхня палата не потрібна. У поважному віці, коли волею долі він став сенатором, то вивів, як мені здається, правильну, важливу й цікаву формулу. Він сказав, що «сенат — це час на роздуми». І оця функція потрібна в законотворчому процесі.

Коли парламент працює в режимі оперативної законотворчості, то інколи нема можливості озирнутися, осмислити, оцінити з усіх точок зору закон, який має бути прийнятий. Отримавши його з Держдуми, ми вже в Раді Федерації якнайуважніше розглядаємо закон у кришталево чистому середовищі, оцінюємо його значущість, корисність і ефективність. І тоді приймаємо рішення. Інколи на практиці буває так: закон проходить друге читання у Держдумі, і вона не може прийняти якісь поправки. Вони приймають закон у цілому, відправляють його до нас у Раду Федерації і просто звертаються: «Колеги, поверніть закон до погоджувальної комісії». І вже у процедурних рамках цієї комісії відбувається робота над ним, знаходимо консенсус, і закон виходить відточеним, завершеним.

Єдина складність — щоб, боронь Боже, не було перетягання канату між представниками двох палат. Важливе також розуміння депутатами нижньої палати значущості й механізму роботи верхньої палати. І тоді це дуже ефективно позначається на законодавчому процесі. Тому моя точка зору — двопалатний парламент завжди ефективніший за однопалатний. Але ще раз хочу наголосити: рішення приймати вам, народові України.

— Це — позитивна, ефективна ідея, передусім для економіки кожної держави-учасниці. У чому полягає ця ефективність? Тут пошлюся на план Президента Казахстану пана Назарбаєва, з яким нещодавно зустрічався. Це реальний план стосовно його етапності і стабільності. На першому етапі — створення єдиної тарифної системи на всій території чотирьох держав. На другому — створення єдиного митного союзу, де діятимуть єдині тарифи, з жорстким кордоном по периметру всіх чотирьох держав і з практичною відсутністю, з точки зору мит і тарифів, кордонів між країнами, що входять до вільного економічного простору. І, нарешті, останній етап — це вже стикування і збалансування фінансових систем з можливістю виходу навіть на єдину валюту. До речі, пан Назарбаєв навіть придумав, як її називатимуть. Він вважає, що це міг би бути алтин. На Русі це цілком ходове поняття. Але це вже з області екзотики.

А реально нині створено робочу групу, котра готує пропозиції, як усі ці плани реалізувати. Безперечно, на якомусь дуже ранньому етапі треба буде підключати законодавців. І тут вкрай важлива спільна робота з уніфікації законодавства, зі стикування наших законодавчих норм. На щастя, ми вже маємо таку інституцію, як Міжпарламентська асамблея країн СНД, котру я маю честь очолювати. На кожному її пленарному засіданні ми приймаємо модельний закон, який згодом кожна держава може використати як базовий для прийняття свого національного закону.

— З цього приводу є прислів’я: «Очі бояться, а руки роблять». Нічого нездоланного немає. І ми вже не раз переконувалися в цьому. Протягом усієї історії наших держав, всієї нашої спільної історії за наявності політичної волі — а це найголовніша складова, котра надає першого і найважливішого поштовху будь-якій справі — все можливе. Оце зараз четверо президентів виявили політичну волю і заявили про бажання йти новим шляхом. І на тому етапі, коли потрібна буде законодавча робота, будуть суперечки й дискусії, постануть неабиякі проблеми. Але за наявності політичної волі, котра народжується з розуміння значущості й ефективності цього утворення для зростання добробуту громадян кожної з цих держав, прорахувавши, які будуть вигоди, президенти вирішили, що треба йти цим шляхом.

— Проблема починається з того моменту, коли людина, котра сюди приїздить, не реєструється. І одразу ставить сама себе поза правовим полем. Звичайно, ці питання слід регулювати, але не приведи Боже йти шляхом збільшення жорсткості. А от створити таку законодавчу базу, щоб усім було вигідно легітимним чином оформляти трудові відносини, потрібно. Це завдання законодавця. Я знаю, що в наших комітетах із соціальних питань, у справах співдружності є різні напрацювання щодо розв’язання цих проблем. Вони нині у процесі обговорення. Сьогодні я не готовий конкретно говорити про результати, але вважаю, що у рамках Співдружності потрібний єдиний підхід до питань міграції трудових ресурсів. Вона має бути абсолютно вільна, щоб люди могли спокійно шукати й отримувати роботу, незалежно від території і громадянства.

— Тут також потрібний уважний підхід. Люди справді починали працювати ще у рамках законодавства, що існувало тоді. А нині існує пенсійне законодавство різних держав. Але треба зробити так, щоб забезпечити реальний соціальний захист цих людей — незалежно від того, громадянами якої країни вони зараз є. До речі, я знаю, що це питання порушував Президент України під час своєї поїздки до Західного Сибіру. Сьогодні в різних комітетах Держдуми обговорюють усі пропозиції, як цю проблему поставити у законодавче поле. Не відкрию великої таємниці, сказавши: все, як завжди, стримує єдина проста річ. Фінанси. Де знайти відповідні кошти, хто готовий нести фінансовий тягар — ось з цих питань і тривають вельми непрості консультації.

 

Москва.