В Україні вже виросло нове покоління, за якого 26 квітня стало чорним днем календаря. 17 років тому від страшного вибуху на ЧАЕС здригнувся весь світ. За офіційними даними, від радіаційних викидів постраждали майже три мільйони осіб, за неофіційними — в десятки разів більше. Чорнобильський атом уразив не лише Україну, а й мало не всю північно-західну Європу, Північну Африку, досягнувши берегів Японії та Канади. Через неможливість дослідження багатьох приміщень зруйнованого енергоблока ще й досі немає відповіді на найголовніше «атомне» питання: скільки тонн ядерного палива там залишилося?
Сьогодні вже немає сенсу розмірковувати над тим, чи мала Україна альтернативний варіант? Чи потрібно було ухвалювати рішення про виведення Чорнобильської станції з експлуатації у грудні 2002 року? Як відомо, наша держава виконала свої міжнародні зобов’язання згідно з Меморандумом про закриття ЧАЕС, який було підписано між Києвом, урядами «великої сімки» та Комісією ЄС. На превеликий жаль, після зупинки 3-го реактора, до старих проблем додалися нові, пов’язані із виведеннями ще трьох енергоблоків, із забрудненими територіями, що даватимуться взнаки ще сотні років...
Вірогідність повторення Чорнобильської катастрофи залишається занадто високою. Об’єкт «Укриття» є найнебезпечнішим об’єктом країни через відсутність цілковитого контролю над його внутрішніми процесами і ядерними матеріалами. Загальна площа щілин у стінах та покрівлі «саркофага» — до 1000 квадратних метрів. Мало не щороку всередину «Укриття» потрапляє майже на 1000 кубометрів води більше, ніж звідти випаровується. Згідно зі спостереженнями, радіоактивна волога витікає назовні, зокрема до приміщень третього блока і навколишнього середовища.
За оцінкою експертів, обсяг води, яка покидає «Укриття» поза будь-яким контролем, кожного року досягає сотні кубометрів. Саме вона, на думку вчених, збільшує коефіцієнт розмноження нейтронів у паливних масах і сприяє нестабільності матеріалів, які можуть виявитися здатними до ланцюгової ядерної реакції. За різними оцінками, всередині об’єкта перебуває від 150 до 200 тонн розплавленого ядерного палива, яке здатне до такої реакції й продовжує випромінювати радіацію у навколишнє середовище.
Вилучення з енергоблоків ядерного палива уповільнюється, бо немає підготовленого місця для його захоронення. Одне з ключових питань — безпечна ізоляція радіоактивних відходів на ЧАЕС та в зоні відчуження. Тільки тимчасових сховищ радіоактивних відходів, так званих «могильників», там майже тисяча. Вони створювалися в екстремальних умовах і не відповідають вимогам радіаційної безпеки. Потенційна загроза для людей та довкілля цілком очевидна: світ ще не має досвіду виведення з експлуатації реакторів великої потужності, встановлених на ЧАЕС.
На думку вчених, масштаби Чорнобильської катастрофи не піддаються оцінкам. Мало того, дія радіації може виявитися через кілька поколінь... Ці проблеми вимагають найдетальнішої розробки нормативно-правових документів: «Загальнодержавної програми зняття з експлуатації ЧАЕС і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему», комплексної програми поводження з радіоактивними відходами. На жаль, в Україні й досі відсутня належна інфраструктура зі збору, транспортування, переробки, збереження й поховання відходів у зоні відчуження та ЧАЕС. Наявні елементи такої інфраструктури не відповідають сучасним вимогам надійності та безпеки. Окреме питання в цьому контексті — створення законодавчого підґрунтя для будівництва національного могильника геологічного типу для високоактивних радіоактивних відходів та ядерного палива.
Згідно з технічними вимогами, радіоактивні відходи потрібно ховати тільки в твердому стані, у стабільних геологічних конструкціях. Програми із підготовки та експлуатації підземних могильників давно діють на Заході, зокрема у Швеції, Бельгії та Іспанії. В Україні будівництво такого сховища у конкретні терміни не зобов’язує жоден законодавчий акт. Проте науковий потенціал щодо вирішення постчорнобильських проблем у нас є. Проблема — у державному фінансуванні. Сучасні вітчизняні розробки в кращому разі здійснюються за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги. Зокрема, йдеться про «Інтегровану програму поводження з радіоактивними відходами у разі припинення експлуатації енергоблоків ЧАЕС і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему». Нині готується й відповідна загальнодержавна програма, вдосконалюється «Концепція зняття з експлуатації ЧАЕС»... Все це здійснюється згідно із п’ятою і шостою статтями Закону «Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації ЧАЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему».
У рамках міжнародного проекту SІP («Плану здійснення заходів») ведеться розробка із радіаційного захисту, безпеки та системи контролю. Зокрема, йдеться про «Тимчасовий план аварійної готовності ОУ», Програму радіаційного захисту в рамках українського вкладу, Концептуальний проект інтегрованих систем моніторингу. Проте за рахунок бюджетних коштів такі розробки не ведуться. Грошей вистачає хіба що на зарплату персоналу (фактично фінансування щороку становить 60—70 відсотків від встановлених норм). Про підтримку безпеки комплексу ЧАЕС навіть не йдеться.
За іронією долі напередодні дворіччя закриття станції «Київобленерго» пообіцяло припинити постачання ЧАЕС електроенергії через заборгованість, що, безумовно, може мати катастрофічні наслідки. Для врегулювання ситуації мусили негайно втрутитися Президент і уряд. Якщо ситуація із забезпеченням безпеки на ЧАЕС не зміниться, «чорнобильське лихо» може знову нагадати про себе всьому світові. Сумний досвід ЧАЕС показав, що витрати на відвернення катастроф несумірні з витратами на ліквідацію їх наслідків.
Володимир ГОШОВСЬКИЙ,народний депутат України, голова підкомітету з питань розвитку новітніх екологічно безпечних технологій Комітету ВР України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
