Донедавна мені здавалося, що наш український народ — прості люди. Люди, які, прокидаючись, щодня переймаються проблемами роботи, заробітку, вихованням дітей, здоров’ям, комунальними проблемами, дозвіллям, коханням врешті-решт. А з’ясувалося — ні. Центральні електронні й друковані ЗМІ галасують на весь світ, що населення України живе проблемами бікамералізму, негайного плебісциту і стратегією знищення системи противаг і стримувань у верхніх ешелонах влади.
Після таких повідомлень виходжу вранці на вулицю й іншими очима дивлюся на сусідку — бабку Любцю. «Це ж треба», — кажу сам собі і рухаюся в напрямі простих людських проблем, які, з’ясовується, не турбують українське суспільство. Життя повне здивувань і несподіванок. А здавалося, що мене вже нічим не «проб’єш». Дзуськи. Політреформи — в життя. «Дело Ленина живет и побеждает!» Реформи — в дишло, каструлю, холодильник і ліжко. «Нам хлеба не надо — реформы давай!» Брежнєв відпочиває. А Рогач і Різак (керівники Закарпатської ОДА) рапортують у центр про одноголосний «одобрямс» закарпатців всіх 96 пунктів пропозицій, з яких 36 — це зміни до Конституції. Вищезгаданому Леоніду Іллічу нині могло б пощастити лише очолити прес-службу ОДА і то — з великим ризиком для власних стоматологічних проблем. Щонайменше два рази на день у нього від здивування відкривався б незвично рот, і штучні щелепи просто випали б на підлогу. Деякі слюсарі й прибиральниці навіть пішли далі адміністрації Президента. «Давно час було, холєра ясна!» — скандують трудящі. Виходить, у них давно сверблять руки пописати закони і норми Конституції. Так, на дозвіллі — в неділю зранку, наприклад.
Я заздрю тим сотням тисяч українців, які разом з префектами — головами обласних і районних держадміністрацій (ОДА і РДА) — спроможні так швидко і глибоко проаналізувати політичну структуру майбутнього України. Щоб не вдаватися в подробиці, хочу разом з вами поміркувати над такими запитаннями:
чи етично Президенту, який ніби відходить від влади, пропонувати устрій під наступного главу держави? До того ж президентську владу буде ще більш посилено, а парламент перетвориться на «хлопчиків за викликом»;
чи етично владі, яка має довіру в народу на рівні 5—6 відсотків, нав’язувати глобальний переустрій для всього суспільства, тобто решту — 95 відсотків — пропонується згвалтувати;
чи можна казати про поступ в напрямі демократії, коли про вибори голів РДА і ОДА навіть не йдеться; коли не приймають закон про вибори на пропорційній основі європейського типу;
чи можна обговорювати двопалатність, коли аргументація на її користь побудована на відвертій брехні. Адже сьогодні 225 мажоритарних депутатів і є представниками саме регіонів, і жодні 75 пропонованих сенаторів не поліпшать «турботи» про край;
і, нарешті, про яку цивілізацію і демократію йдеться, коли референдумом збираються затверджувати законодавчі акти і норми Основного Закону? Слід тоді додати до референдуму технології нейрохірургічних операцій на мозку, конструкції міжпланетних станцій і устаткування зі зміни гравітаційного поля земної кулі з метою перетікання близькосхідної нафти під територію України. Широкий загал трудящих однаково глибоко розуміється на цих питаннях, як і на питаннях політичної реформи.
Визнаю Президента сильним політиком і політичним комбінатором, хотів повірити в щирість реформ... Не можу. Хтось дуже поспішає продовжити термін правління Л. Кучми, оскільки коло нього затишно залишатися при владі, збільшувати мільярди і партійну структуру.
Суть реформ тривіальна і проста. Пройдуть реформи — довічне правління Президента Леоніда Даниловича Кучми. Не пройдуть — зміна на Януковича, Тігіпка або Ющенка. Ось і все. Є прихильники і одного, і другого сценарію. Саме цей вибір і пропоновано народу України. Хочеться сказати — нації. Не можу. З нацією такого робити неможливо. Хоча шанс перетворитися на європейський Ірак у нас з’явився більш ніж реальний. Вибір за вами, шановні... Всього найкращого... Як хочеться в нього вірити... А не можу...
Сергій РАТУШНЯК, народний депутат України.
