Є забуті місця, які відроджуються після палкого дотику небайдужого серця. До таких належить «Ганнина пустинь», що на хуторі Мотронівка Борзнянського району на Чернігівщині. Більш як сто років тому на місці історико-меморіального заповідника мешкало подружжя — український письменник Пантелеймон Куліш і Ганна Барвінок (Білозерська). Куліш це місце називав Ганниною пустинню, а Барвінок — Кулішівкою. Остання назва так і збереглася за місцевими жителями. Лише нещодавно, після довгих років пустування, на хуторі постали ті самі будинки, криниця, тополя, ставок, пасіка...
У нас, як і в багатьох шанувальників історії, виникла велика спокуса побачити ті місця, які надихали Куліша на створення шедеврів, і де його друзі (зокрема й Тарас Шевченко) часто відпочивали і насолоджувалися товариством гостинних господарів та мальовничими краєвидами. Дорогою ми зустріли незвичну процесію: того самого дня заповідник відвідала група школярів, які долали 12-кілометрову відстань на велосипедах.
Нас зустріла миловида дівчина Ірина Плошко — як згодом з`ясувалося, директор музею. Вона і розповіла про своє
Новосілля за конкурсом
Два роки тому Міжнародний благодійний фонд імені П. Куліша розпочав пошуки молодого подружжя, яке погодилося б переїхати до «Ганниної пустині».
Ірина, тоді випускниця Ніжинського педуніверситету, і Олександр, заочно навчається там само на фізматі, пройшли співбесіду і разом зі своєю дворічною донькою Настусею переїхали до Кулішівки у новозведений будинок і почали господарювати. Молода господиня вчилася доїти корову, Сашко — доглядати за пасікою, до речі, два вулики подарував колишній голова Верховної Ради України Іван Плющ. Як колись подружжя Куліш і Барвінок, Плошки тримають корову Квітку, кобилу Чайку, гусей, качок, курей, поросят. Бичок Мишко і лоша Грім народилися вже тут. Ще планують придбати волів.
У великому ставку, де розводять рибу, плавають лебеді. Плошки посадили великий фруктовий сад, у чому активно допомагала батькам і маленька Настуся.
Заповідник огороджено справжнім плетеним тином, по 40 метрів — від кожної сільської ради. Впорядковано могили Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок та її брата Василя Білозерського. А поруч височіє капличка з іконою цілителя Пантелеймона.
Будинки з біографією
Пантелеймон Куліш був не лише гарним майстром пера, а й майстром по дереву. Після пожежі 1885 року будинок, в якому мешкало подружжя, згорів. Вони два роки жили у клуні, а потім звели новий. До речі, Пантелеймон Куліш змайстрував скрипку, яку нашого часу знайдено в майстерні. Нині оздоблення будинку призупинено через брак коштів. Заплановано, що піч викладуть кахлями, з яких складався родинний герб Білозерських.
Поруч з іншим будинком, де жили батьки Ганни Барвінок, було збудовано флігель на п’ять кімнат. У ньому любив зупинятися Великий Кобзар. Колись Куліш та Шевченко обмінялися портретами, на яких намалювали одне одного. Дослідники вважають, що руки художників були рівномайстерними. Тут продаватимуть сувеніри, буде розміщено адміністрацію та кімнати готельного типу для відвідувачів музею. Кожну з восьми кімнат буде присвячено стосункам Куліша з кимось із видатних людей, наприклад, із Костомаровим.
Царівна чи королівна
«Мене найбільше вразив не сам Куліш, який витрачав майже всі гроші на молодих талановитих письменників, а його дружина Ганна Барвінок», — заінтригувала директор музею.
...Брат Ганни привіз на хутір свого друга й однокашника Пантелеймона. Але він не звертав уваги на 14-річну Ганну — симпатизував її старшій сестрі. Лише коли Ганні виповнилося 17 років, між ними виникло взаємне кохання. Проте заможний батько Білозерський, який працював суддею, згоду на заміжжя своїх доньок не давав: «Письменники — народ не грошовитий. Сьогодні гроші є, а завтра немає». Старша сестра, до якої залицявся Віктор Забіла, відступилася, а Ганна була невблаганна: «Якщо не за Куліша, тоді ні за кого»...
Старшим боярином на їхньому весіллі був Шевченко. Коли молоді поверталися з церкви, Шевченко замилувався Барвінок: «Це царівна чи королівна!». А Куліш відрізав: «На чужий коровай очей не поривай, а про свій дбай». Щоправда, більше дбати довелося Ганні: все своє життя вона присвятила чоловікові, який її зраджував. Після смерті Куліша Барвінок зробила все, щоб вшанувати його пам’ять і вберегти від забуття.
