«Україні потрібен час, щоб набути досвіду парламентаризму. Нам не потрібні новації заради новацій», — заявив Голова Верховної Ради України Володимир Литвин українським та білоруським журналістам, коментуючи президентську ініціативу з приводу створення двопалатного парламенту. І додав, що у цьому він ще раз переконався, ознайомившись із досвідом Республіки Білорусь.

Нагадаю, що цього тижня українська парламентська делегація побувала в Білорусі. За словами Голови Ради Республіки (верхньої палати) Білорусі Олександра Войтовича, цей візит став одним із найуспішніших, які відбувалися на парламентському рівні. «Уперше ми почали ставити конкретні питання, переслідуючи прагматичні цілі».

Щоправда, ролі, які відіграють законодавчі органи у своїх країнах, відрізняються. Володимир Литвин мав можливість заявити, що «парламент — це представницький орган народу». На жаль, нічого схожого від білоруських депутатів журналісти не почули. Звісно, офіційно, перед диктофоном жоден депутат чи співробітник апарату білоруського парламенту не наважився заявити, що насправді обидві палати ухвалюють тільки ті рішення, проти яких не заперечує Президент країни Олександр Лукашенко. Але коли диктофони було вимкнено...

Найпромовистіший приклад — ситуація з ратифікацією білоруською стороною Договору про держкордон. Як відомо, Олександр Лукашенко пообіцяв, що документ буде ратифіковано тільки після того, як Україна виплатить свої борги. І знову підтвердив своє рішення під час зустрічі з Володимиром Литвином. Що стосується білоруських депутатів, то вони ледь не в один голос заявляли, що не мають нічого проти ратифікації цього документа. «Тільки-но президент передасть його до парламенту, ми одразу, протягом кількох хвилин, розв’яжемо це питання», — підтвердив голова Комісії з міжнародних справ та національної безпеки Ради Республіки Микола Чергинець.

Що стосується боргу, про який говорить Мінськ, то проблема полягає в тому, що досі українська та білоруська сторони не погодилися, яку суму вважати боргом. Київ визнає заборгованість у 50 млн. доларів, Білорусь наполягає на 200 млн. «Не був би я українцем, якби сказав, що ми нікому нічого не винні, — заявив Голова ВР під час прес-конференції. — Але треба розібратися, про який борг ідеться. Якщо це борг підприємств, то його слід розглядати на рівні підприємств. Якщо ми виводимо його на державний рівень, це матиме великі наслідки, пов’язані з Паризьким клубом. Треба дуже обережно оперувати цими поняттями... Ми виходимо з того, що коли документ підписано, його необхідно ратифікувати. Ми ратифікували Договір шість років тому. Нам поспішати нема куди. Можемо й зачекати, але хотілося б, щоб ми продемонстрували всьому світові, що Україна та Білорусь — цивілізовані європейські держави, які вміють домовлятися і ухвалювати взаємовигідні рішення». Нагадаю, що Білорусь була першою державою СНД, з якою Україна підписала подібний документ. І саме прецедент із Білоруссю став причиною того, що нині ВР ратифіковує міжнародні двосторонні документи тільки в синхронному режимі, тобто паралельно з іншими парламентами.

Та попри все Володимир Литвин заявив, що задоволений розмовою з Олександром Лукашенком. «Розмова була відверта і принципова, з глибоким знанням процесів, які відбуваються в Україні. І розуміння проблем, що є у взаємовідносинах України та Білорусі. А головне — гаряче бажання їх розв’язувати, щоб ми могли, не зациклюючись на них, рухатися далі. А на моє глибоке переконання, їх можна розв’язати дуже швидко, якщо керуватися не емоціями, а тверезими розрахунками».

І нарешті — про результати візиту. Білоруські парламентарії пристали на пропозицію Києва створити міжпарламентську групу зі співробітництва. «Можливо, вона називатиметься трохи інакше, — заявив Олександр Войтович. — Але вона буде». Голови парламентів домовилися, що групи дружби підготують до 20 травня необхідні документи, розроблять новий варіант Декларації про співробітництво, підписаної ще 1999 року, в якому буде зафіксовано, зокрема, і створення цієї міжпарламентської групи. Коли саме відбудеться підписання документа, поки що невідомо. Але, можливо, вже наприкінці наступного місяця. Визначено і два можливі місця наступної зустрічі: Чернігів або Гомель. Але один документ уже підписано — протокол про співробітництво між двома групами дружби.