Є люди, про яких кажуть: створив себе сам. Тобто йдеться про людину, яка досягла великих успіхів у житті лише завдяки власним здібностям, енергії, професіоналізму. Олександр Маркович Бандурка є прикладом саме такої особистості. Відомий державний і політичний діяч, народний депутат України, який понад дванадцять років плідно працює на ниві українського державотворення, генерал-полковник міліції, ініціатор створення і ректор Національного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, член виконкому Спілки юристів, академік, за результатами рейтингу Американського біографічного інституту, «Людина світу-2000». Як народний депутат, він багато робить для своїх виборців — мешканців 176-го Дергачівсько-Харківського округу, які на минулих виборах учетверте обрали О. Бандурку до Верховної Ради. 24 квітня Олександр Маркович відзначає день народження.
Своє життя О. Бандурка віддав службі в органах внутрішніх справ. Розпочалась його кар’єра в 1959 році з посади слідчого Дніпродзержинського райвідділу міліції. І вже через три роки Олександра Марковича призначили начальником райвідділу, тоді йому було лише 25 років. До речі, він був наймолодшим керівником у системі органів внутрішніх справ держави. «Робота в міліції завжди була складною, такою, що пов’язана з ризиком для життя, особливо в перші роки, коли не було досвіду, — ділиться спогадами Олександр Бандурка. —Траплялося, днями не бував удома. Переслідуючи злочинців, нерідко сам потрапляв під бандитські кулі. Та мені щастило на керівників, які своїми мудрими порадами оберігали мене від помилок. Це вони навчили мене не дивитися на громадян лише як на порушників закону, а в роботі з людьми зважати на кращі якості, що їм притаманні. Про це я часто кажу своїм курсантам і слухачам».
О. Бандурка пройшов шлях від лейтенанта до генерал-полковника міліції, від слідчого до начальника Головного управління МВС України. За досягнення у боротьбі зі злочинністю має більш як 30 державних та відомчих нагород, першу з яких, медаль «За трудову доблесть», отримав ще в 1967 році. Вважає, що головне — зберегти себе як особистість, залишитися відкритим людям. «Завжди намагався працювати якомога більше, а визнання і нагороди приходили самі собою», — зауважив якось народний депутат. І читаючи лекції з теорії управління курсантам, він підкреслює, що досягти успіхів у кар’єрі може лише той, хто над цим наполегливо працює.
О. Бандурці довелося працювати майже в усіх регіонах України. Щоб перелічити всі посади і місця, де служив, потрібен не один десяток сторінок. У 1984 році доля знову повернула його до Харкова — міста, де минули студентські роки. Впродовж десяти років Олександр Маркович очолював УМВС України в Харківській області.
Під час перших демократичних виборів у 1990 році жителі Дергачівського району обрали О. Бандурку народним депутатом тоді ще УРСР. З того часу робота в окрузі стала його долею. 90-ті роки — особливий етап у біографії цього державного діяча. Довгоочікувана епоха здобуття незалежності і правового оформлення молодої української держави, до якої Олександр Маркович має безпосередній стосунок. Саме за його участю розроблялися і приймалися Декларація про державний суверенітет України, Акт про незалежність, Конституція України. На всіх цих документах є підпис О. Бандурки. Особливою гордістю депутата є закон про міліцію, прийнятий 1990 року, який став правовою базою для перетворення органів внутрішніх справ з карально-репресивної системи (як це було за часів тоталітарного режиму) на службу захисту прав та свобод громадян. За 12 років до нього було внесено лише одну поправку.
О. Бандурка входить до депутатської групи «Демократичні ініціативи». Він перший заступник голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. У парламентських колах Олександр Маркович відомий своєю конструктивною і виваженою позицією, що особливо помітно під час розгляду соціальних питань. Жодного разу він не підтримував законопроекти, які погіршували б становище пенсіонерів, інвалідів, малозабезпечених громадян. Утім, він завжди виступає проти популістських рішень. Завжди намагається відстоювати інтереси МВС, напевне, тому, що присвятив цій службі життя.
Вагомим є внесок народного депутата в розробку Кримінального, Цивільного, Земельного, Бюджетного, Господарського кодексів та низки законів, прийнятих Верховною Радою третього — четвертого скликань. З нагоди 10-річчя незалежності України його було нагороджено Почесною грамотою ВР «За особливі заслуги перед українським народом».
У 1992 році за ініціативи генерала Бандурки в Харкові було створено Інститут внутрішніх справ, який два роки потому отримав статус університету. Це єдиний багатопрофільний вуз у системі МВС України. За кілька років університет став одним із найпрестижніших у державі. Сьогодні відкрито філії вузу в різних регіонах України, загалом тут навчається і працює понад 20 тисяч осіб. Зважаючи на вагомий внесок університету в підготовку висококваліфікованих кадрів для правоохоронних органів та беручи до уваги загальнодержавне і міжнародне визнання результатів його діяльності, Президент України в 2001 році підписав Указ про надання вузу статусу національного. О. Бандурка — відомий в Україні та за її межами вчений, який очолює наукову школу з проблем теорії управління в ОВС. З-під його пера вийшло близько 150 наукових праць і підручників. Під керівництвом професора Бандурки захищено понад 20 кандидатських і докторських дисертацій.
Незважаючи на величезну завантаженість у Верховній Раді, у Національному університеті внутрішніх справ, О. Бандурка постійно працює безпосередньо у виборчому окрузі. Він доступний кожному виборцю, більшість із яких знають його особисто. Спілкування з простими людьми, мабуть, додає сил для напруженої законодавчої та науково-педагогічної діяльності. «Мені важко зрозуміти політиків, які кажуть, що робота депутата має обмежуватися стінами парламенту, — якось довелося почути від Олександра Марковича. — Якщо парламентарій прагне стати впливовим політиком, він має постійно працювати в окрузі. Тоді він спиратиметься на людей, відчуватиме, що справді їм потрібний». Люди вірять народному депутату і він у прямому розумінні живе їхніми проблемами. Скажімо, за роки його діяльності розв’язано проблему газифікації Дергачівського району. Майже всі села і містечка Дергачівщини мають блакитне паливо. До речі, у 1990 році район за цим показником посідав останнє місце в області.
Дуже важливим напрямом діяльності О. Бандурка вважає допомогу малозабезпеченим громадянам — пенсіонерам, інвалідам, чорнобильцям, учасникам бойових дій, багатодітним родинам. Олександр Маркович надзвичайно чуйно ставиться до таких громадян. Лише один приклад. У навчальному містечку Харківського аграрного університету мешкає молодий хлопець Сергій Опаренко. Інвалід дитинства першої групи, не може ходити. Олександр Маркович допоміг йому отримати «Таврію».
Лише торік інвалідам і багатодітним родинам було надано допомогу на загальну суму 16 тисяч гривень. До речі, під опікою народного депутата перебуває понад 40 багатодітних сімей. Завдяки його підтримці багатьом виборцям було проведено складні операції у лікарнях Києва і Харкова. У 176-му окрузі відкрито дванадцять депутатських приймалень, куди можна звертатися щодня. О. Бандурка кілька разів на місяць проводить особистий прийом громадян, регулярно виїжджає в села та містечка округу. До речі, за останні чотири роки було прийнято понад 20 тисяч виборців. І ніхто не залишився без підтримки. Щотижня на адресу народного депутата надходять сотні листів подяки з усієї України. Не зменшується й кількість листів з проханнями допомогти. Олександр Бандурка часто каже: «Легко говорити, що любиш Україну взагалі, набагато складніше, а головне, цінніше — допомогти окремій людині». Він це робить щодня. Адже робити добро —життєве кредо Олександра Марковича.
