У  ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод», що на Донеччині, здійснили унікальний комплекс робіт з розробки та запровадження високоефективних енерго- і ресурсозбережних технологій виробництва металургійного палива та хімічної сировини.

Кажуть, що одна ластівка весни не робить. Але у випадку з Авдіївським коксохімічним заводом, який уже другий рік не споживає ззовні жодного кіловата електроенергії, бо обходиться власною, так не скажеш. Сталося майже неймовірне, що сміливо можна називати винятковим і дивовижним досягненням у вітчизняній практиці промислового виробництва. І воднораз ознаменуванням її нових і нечуваних для нас досі перспектив. 

Адже що таке Авдіївський коксохім? У своїй галузі найбільший на європейському континенті завод. Нині виробляє близько п’яти мільйонів тонн на рік доменного та іншого коксу і ще більше двадцяти різних видів попутної продукції. Воістину велет, у складі якого вуглепідготовчі й коксові цехи, цехи уловлювання хімічних продуктів і їх переробки — разом 13 потужних підрозділів, кожен з яких сам по собі завод. А ще вдвічі більше допоміжних служб, котрі й приводять у рух цю махину. Площа, яку вона займає, це не мало не багато 340 гектарів. То уявляєте, скільки енергії — електричної, теплової тощо — щодня, щогодини витрачає завод? Тільки давай!

Неважко здогадатися, куди ми хилимо. Це правда, що сучасній Україні дістався у спадщину велетенський і багатогалузевий виробничо-промисловий потенціал, який разом і порізно за багатьма параметрами і напрямами не поступається або й випереджає аналоги розвинених країн світу. Одначе наш — занадто енергоресурсовитратний. Скажемо ще точніше: за багатьма ознаками надміру витратний, яким насправді не повинен бути. Бо цим саме і програє. Про яку конкурентоспроможність будь-якої, скажімо, металопродукції чи й виробів машинобудування можна казати, якщо вони коштують нам дорожче тільки через перевитрати енергоресурсів? Котрі останнім часом коштують недешево і чимдалі коштуватимуть ще більше.

Проблема така очевидна, фатальна і актуальна, що зниження енергоємності національної продукції нині сприймається за домінуючий і визначальний чинник економічно-виробничої політики в державі. Або ми хазяйнуватимемо, як хазяйнують бережливі люди на планеті, або пропадемо і згинемо від марнотратства, і ніхто нас не пожаліє. Не випадково є довготривала програма енергозбереження в промисловості, яка однозначно дає зрозуміти: потенціал тут у нас надзвичайно великий і ще не освоєний. Більшість діючих підприємств хоч бери і закривай, переробляй на новий лад і потім відкривай знову. Рішуче обмежуючи їм споживання енергоносіїв і готової енергії. Зрозуміло, що це ми навмисне перебільшуємо, але ж іншого справді не дано.

То саме Авдіївський коксохімзавод і продемонстрував, як насправді краще чинити. Йому, може, трохи й пощастило. Завод не тільки найбільший, а й наймолодший поміж подібних. До ладу діючих став сорок років тому. А будувався з нуля на новому і вільному майданчику, осторонь підприємств, що вже працювали. Отож одразу сам мав забезпечувати себе водою, парою, теплом і всім іншим, без чого ні жити, ні дихати. Таке не минає безслідно. А ще споруджувався і як завод великої продуктивності та технологічної досконалості, котрий з перших кроків орієнтувався на передові досягнення науки і техніки — щоб і кокс отримувати бездоганної якості, і глибоко переробляти хімічні продукти коксування. Отож у всі проектні рішення закладалися розробки, які не лише за вітчизняними, а й світовими мірками вважалися прогресивними. А це означає, що завод був готовий і давно послідовно практикував реконструкцію та переоснащення своїх потужностей, щоб не відставати та для цілковитого і ощадливого використання енергоресурсів.

Якщо загалом у державі нині переймаються пошуками альтернативних джерел енергії на кшталт добутку шахтного метану чи виробництва газу з низькосортного вугілля і навіть виробництва біогазу, також на кшталт якомога ширшого використання сонячної і вітрової енергії, то на коксохімі в Авдіївці здійснили просто величезний і безпрецедентний комплекс робіт з впровадження високоефективних і ресурсозбережних технологій випуску металургійного палива і суміжної хімічної сировини. Зробили це, як неважко здогадатися, спільно з провідними науковцями та проектантами. Разом із керівниками і фахівцями підприємства і його підрозділів Геннадієм Власовим, Василем Гаврилюком, Адольфом Квасовим, Геннадієм Волокитовим, Семеном Куфманом, Віктором Чуїщевим плідно працювали зі своїми колективами директори державного Інституту з проектування підприємств коксохімічної промисловості — Віктор Рудика, Українського науково-дослідного вуглехімічного інституту — Євген Ковальов, завідувач кафедри Національної металургійної академії Анатолій Старовойт. Підсумок їх кількарічних старань воістину вражає.

Завод, який виокремлюється надто великим споживанням усіх видів енергоресурсів, і передусім електроенергії та технічної води, справді з минулого року не бере з мереж «Донбасенерго» електрострум. Ще недавно сплачував за нього майже по 12 мільйонів гривень на рік, а торік і цьогорік , навпаки, навіть продає лишки власного виробництва. Запитуєте, як це стало можливо? Не за помахом  чарівної палички. Ще й за умови, що виробництво неухильно зростає.

Отож слухайте. Під час коксування вугілля утворюється «брудний», але горючий коксівний газ. Який зазвичай спалюється у факелах-«свічках». Доводилося, певно, бачити ці свічки над коксохімами, що горять день і ніч. Авдіївці, щоправда, донедавна цей газ постачали для технологічних потреб на Макіївський металургійний комбінат та Горлівський концерн «Стірол». Але тепер вони відмовилися від нього. То що, хай добро пропадає? Ні, вирішили на заводі, годі! Налагодили його очистку від сірководню і навіть зареєстрували другим за якісними показниками після природного газу. А котлоагрегати власної ТЕЦ — теплоелектростанції — модернізували саме під власний газ, довівши їх сумарну продуктивність до 440 тонн пари за годину. Після цього змонтували і свої дев’ять турбогенераторів — отримують тепер разом від них 90 мегават електроенергії на годину. За рік майже вчетверо більше, ніж отримували досі. Як то кажуть, велике бажання, неспокій, винахідливість та кмітливість, творчий пошук плюс мінімальні витрати — і навіч результат.

Але це був лише перший етап великомасштабної програми підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, яку заходилися втілювати коксохіміки Авдіївки. Метою другого обрали зниження споживання технічної води. В результаті модернізації котлоагрегатів ТЕЦ збільшилося виробництво теплової енергії, тому постало питання запровадження системи зворотних циклів. Скільки треба, стільки й гріти — і не більше. Хоча спершу ввели обов’язковий і загальнозаводський, і поцеховий облік та питому норму витрат паливно-енергетичних ресурсів на кожну технологічну операцію і кожну тонну продукції. Це спонукало очисні споруди доповнити механічним очищенням води, що знизило навантаження на «пісколовки» та первинні відстійники. А ще скористалися розробками науковців і проектантів, які запропонували й нові аераційні методи освітлення води безпосередньо зі ставка-накопичувача. Тож якщо раніше завод щороку споживав 18 мільйонів кубометрів технічної води, то нині — чотири з половиною мільйони кубів. Удвічі скоротилися і витрати суто питної води. Є різниця? Авжеж! Як і сім тонн пари замість дев’яти на вироблення одного мегавата електроенергії теж неабищо.

Усе це не дрібниці. А про всі подробиці технічно-технологічних удосконалень нам, зрештою, і не розповісти. Бо важливіше інше: впроваджено десятки, сотні великих та малих і локальних розробок, які дозволили справді істотно скоротити енергоресурсовитратність виробництва.

Що й не дивно, коли знати, що тісні зв’язки-контакти з науковцями і проектантами для авдіївських коксохіміків — давня і послідовна традиція. На заводі знають, що скупий двічі платить. Звідси й зацікавленість технічно-технологічним прогресом, звичка та потреба займатися ним. Тут уже просто не можуть інакше. Не в своїй тарілці почуваються, коли не беруть на озброєння все нове та передове.

Коксові батареї на підприємстві — великої ємності, то в останні роки разом з «Діпрококсом» низкою науково-дослідних робіт створили, по суті, нові конструкції їх печей — з парними вертикальними опалювальними каналами, в яких відбувається рециркуляція продуктів згорання, і нижнім підведенням та регулюванням опалювального коксового газу і повітря. Як неважко здогадатися, втілені за ідеями та кресленнями «Діпрококсу» прогресивні технічні й технологічні рішення з конструкції коксових батарей загалом піднесли до сучасного рівень виробництва, і насамперед стосовно його енергозбереження. Ощадливіших батарей на просторах колишнього Радянського Союзу ніде немає. А це ті підвалини, на яких тепер досягають пристойних техніко-економічних показників у діяльності підприємства.

Для гасіння розпеченого коксу «Діпрококсом» спроектовано пристрої сухого гасіння. Це коли «спечений» продукт охолоджується інертним газом, який циркулює в замкненому контурі. Знову значна економія. А вже є переконливі свідчення, що при виплавці чавуну та феромарганцю в домнах і печах суто металургійних і феросплавних заводів коксу сухого гасіння ще й витрачається на п’ять відсотків менше, ніж коксу, який гаситься за традиційним «мокрим» методом.

І окремий розділ теоретичних розробок, експериментальних досліджень, промислових випробувань і практичних втілень новацій стосується глибокої переробки кам’яновугільної смоли. Вона — як побічний продукт коксування, але дуже цінна. Тепер в Авдіївці переробка смоли здійснюється на агрегатах безперервної дії за технологічними схемами, котрі дають можливість вилучати чи не всі суміжні хімічні компоненти. Тут уперше у вітчизняній коксохімії застосовано трубчасті печі з випромінювальними стінами і безполум’яними панельними горілками та екранами двостороннього опромінення. Тепловий коефіцієнт їх корисної дії сягає 85 відсотків — набагато вище, ніж усіх інших існуючих «перегінних» агрегатів. Створений за участю Українського науково-дослідного вуглехімічного інституту смолопереробний цех Авдіївського заводу і найбільший, і найефективніший тепер не лише в Україні.

Розроблена, спроектована, збудована і успішно освоєна установка з очищення технічного пресованого нафталіну методом «кристалізації-плавлення», пристрій гідроочищення цього ж нафталіну, нарешті, технологічне отримання чистого антрацену — все це нововведення, аналоги яким важко знайти. Смолопереробка в Авдіївці — мов логічне завершення потужного виробничого коксохімічного комплексу, що став фактично одним з кращих бодай у Європі, а може, й не тільки у ній. Тим часом і далі тривають запровадження напрацювань, котрі мають мету виготовляти усілякі чисті хімічні сполуки та речовини, на які виникає попит на ринках промислової продукції.

Сьогодні безвитратне чи маловитратне ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод» — одне з найбільших у нас виробників і технічної сірчаної кислоти, сульфату амонію, сирого бензолу, германієвого концентрату, нафталіну, кам’яновугільних мастил та дьогтю, фтальового ангідриду — закінчуючи аж пековим коксом, який слугує сировиною для виробництва зварювальних електродів. А повне, глибоке використання сировини — це знову-таки не марне і її витрачання, і не марне витрачання на її переробку паливно-енергетичних ресурсів. Що нині й потрібно над усе.

А ще й, осмілимося заявити, вельми повчально для всіх промисловців у нашій Україні.

Дніпропетровськ.