Олександр Омельченко підписав розпорядження «Про підготовку програми приведення в належний стан фасадів будівель і споруд у м. Києві на 2003—2005 роки». Розпорядження таке лаконічне, що є сенс навести його повністю.
«1. Районним у м. Києві державним адміністраціям:
1.1. У місячний термін провести обстеження фасадів будинків і споруд усіх форм власності, розташованих на території районів.
1.2. За результатами обстеження надати адресні пропозиції з приведення в належний технічний стан фасадів будинків і споруд на 2003—2005 роки з визначенням конкретних термінів, виконавців, джерел фінансування та відповідальних за виконання. Особливу увагу приділити фасадам будинків і споруд, які належать до об’єктів культурної спадщини, а також розташованих на центральних магістралях міста.
1.3. Пропозиції по районах погодити з Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, Головним управлінням охорони культурної спадщини і реставраційно-відбудовних робіт і подати для розгляду та узагальнення Головному управлінню житлового господарства Київської міськдержадміністрації в термін до 15.05.2003.
2. Головному управлінню житлового господарства Київської міськдержадміністрації разом з Головним управлінням контролю за благоустроєм і зовнішнім дизайном міста Києва після виконання пункту 1.3. цього розпорядження розробити єдину програму приведення в належний стан фасадів будинків і споруд у м. Києві на 2003—2005 роки і подати її на затвердження у встановленому порядку.
3. Контроль за виконанням розпорядження покласти на заступників голови Київської міськдержадміністрації відповідно з розподілом обов’язків».
Редакція, безумовно, далека від думки, що це розпорядження з’явилося як безпосередня реакція міської влади на проблеми столичного містобудування, які наша газета висвітлює в рубриці «Фасади і задвірки». Ідентичну трирічну програму, як відомо, вже ухвалювали і 2000 року. І варто зазначити, що здебільшого її було виконано.
Ось тільки на відреставрованих фасадах багатьох житлових будинків та адміністративних споруд саме в історичному центрі столиці за ці роки з’явилося і продовжує з’являтися стільки квазіархітектурних доповнень, що Київ просто на очах втрачає своє неповторне обличчя. Тарілки телеантен і космічного радіозв’язку, засклені, хто на що здатний, «шпаківні» балконів, недоладне пофарбування адмінспоруд, виведені на фасади агрегати систем кондиціювання вже не просто дратують і дивують, а викликають гнівне обурення столичної громадськості.
Саме з цієї точки зору ми попросили прокоментувати майбутню програму начальника Головного управління контролю за благоустроєм і зовнішнім дизайном міста Києва Сергія Рюмшина.
— Давайте так: мухи окремо, а котлети окремо. Фасадна епопея — це не тільки архітектурне обличчя столиці, а передусім безпека її громадян. І в цьому сенсі саме завдяки наполегливості Олександра Омельченка починаючи з 2000 року в столиці багато зроблено для того, щоб на голови киян не падали балкони, не обвалювалося ліплення чи облицювальна плитка. Лише цього року вже демонтовано 40 аварійно небезпечних балконів.
Скажу більше. Міська казна щорічно витрачає на фасадні роботи по 100 мільйонів гривень і більше. Під час виконання попередньої програми було зашпаровано стики на сотнях панельних будинків у спальних районах. До слова, квартири в них давно вже приватизовано. Залучали до ремонту фасадів і будинків в історичній частині міста значні позабюджетні кошти. Все це зрушило стан справ з мертвої точки. Тільки сліпий не побачить, як за останні роки змінився на краще зовнішній вигляд київських вулиць у Шевченківському, Печерському районах, на Подолі.
Утім, гарантувати позбавлення Києва архітектурно-будівельних власних вигадок, які ви маєте на увазі, особисто я не ризикуватиму. Проблема тут трохи в іншій площині, ніж бажання міської влади привести фасади до первісного вигляду.
Що таке самовільне засклення балкона решіткою ажурного листя на історико-архітектурному пам’ятникові? Чи заміна віконних переплетень авторського малюнка, що відслужили своє, на стандартні пластикові склопакети в приватизованій квартирі? Чи монтаж антен і кондиціонерів на унікальному фризі? Чи самовільне, на свій смак, перероблення під’їзду, що дисгармонує з авторським задумом архітектора? Не більш як адміністративне правопорушення.
Правила, які регламентують такі дії, безперечно є. Той, хто бажає зробити все за законом, має звернутися до міжвідомчої комісії райради по дозвіл. Потім зробити проект. Затим погодити його в контролювальних органах і головархітектурі. Подати проект до тої самої міжвідомчої комісії, отримати у райраді дозвіл, а в нас — ордер на виконання робіт. Адже ці правила ми самі, мешканці столиці, і порушуємо! А потім обурюємося...
І річ тут зовсім не в бюрократичній тяганині, хоча її вистачає і вона, безперечно, дратує. Річ у цілковитій безкарності будівельного анархізму такого роду.
Кодекс нашої країни про адміністративні правопорушення набув чинності... постановою Верховної Ради Української РСР ще 1984 року! Щоправда, нині він рясніє сотнями доповнень, що демократизують його. Зокрема, визначено державні служби і чиновників, котрі мають право на складання актів адмінпорушень і стосовно громадян, і юридичних осіб. Але ось для ст. 97, присвяченої фасадно-архітектурним власним вигадкам, держслужбовців, уповноважених їх фіксувати, законодавці визначити забули.
Цю законодавчу прогалину ми спробували заповнити на міському рівні, поклавши відповідальність за стан фасадів на балансоутримувачів.
Але! Щоб скласти акт правопорушення на, приміром, без дозволу засклений балкон майстер чи інженер жеку має зайти в квартиру, зафіксувати паспортні дані осіб, які мешкають у ній і т. ін. А ось права на це у нього немає. І це правильно. Житло — недоторканне! Але й демократія — це передовсім громадянська відповідальність кожного. А ось її саме у нашого хвацького народу не спостерігається...
Я вже не кажу про долю подібних актів, якщо такі все-таки складатимуть. Їх треба передати до суду. А там... Процес може затягнутися на роки, і в результаті порушник заплатить державі (навіть не в міську казну) аж... 85 гривень штрафу. Приписати у своєму рішенні примусовий демонтаж архітектурних недоладностей — та на таке жоден суд не наважиться. А якщо наважиться, то «забуде» виписати санкцію на вхід до приватизованої квартири. Те саме — і стосовно юридичних осіб: приватна власність недоторканна! І це також правильно. Ось так і живемо. Я сказав би, без правового забезпечення демократичних реформ у повсякденному побуті громадянина.
Не так давно Президент виступив з ініціативою створення адміністративних судів. Над чиновниками. На мою думку, такі суди необхідні. І мають приймати рішення й стосовно громадян, і юридичних осіб, а також адміністративних правопорушників. Але для цього потрібний сучасний адміністративний кодекс. З урахуванням усіх реалій. З урахуванням священного права власності. Але і з безумовним захистом не менш священних прав суспільства. До того ж міським громадам має бути надано найширші повноваження. Приміром, у разі самовільного порушення правил утримання тих самих фасадів — не лише жалюгідний штраф, а аж до конфіскації житла. Безперечно, через суд, з компенсацією фінансових втрат відповідача, але без зволікання. Як це робиться у всьому світі. Тому ми і не побачимо на фасадах Парижа, Лондона чи Праги ані горезвісних «шпаківень», ані технологічних атрибутів інформатики, ані незграбних самовільно модернізованих під’їздів.
Певен, за цивілізованими правилами житиме і міська громада Києва. І дуже скоро.
Публікацію підготував ІГОР НАУМЕНКО.
