Соціально-побутовими проблемами села колись займалися колгоспи. Великі сільгосппідприємства і нині продовжують утримувати цю інфраструктуру. Але більшість реформованих господарств від неї відхрестилася. Сільські і селищні ради, що прийняли в комунальну власність соціальний сервіс, опинилися в складному становищі. Коштів на його утримання не було, директив теж, а «комуналка» старіла і розвалювалася. Від влади було потрібне розв’язання термінове і раціональне.
— Головним для нас був людський чинник. Тому що селяни залишилися сам на сам не тільки з економічним, а й з побутовим безладдям, — розповідає Михайло Москаленко, голова Миколаївської обласної ради. — Проаналізували різні варіанти розв’язання питання. Довідалися, що в сусідніх областях діють кілька сільських комунальних підприємств. Побували в Одеській області, ознайомилися з методичними рекомендаціями з організації такої роботи в Чернігівській і Херсонській областях. Узагальнили досвід, розробили рекомендації. Враховували той факт, що сількомунгоспи допоможуть не тільки розв’язати нагальні проблеми людей, а й створити нові робочі місця. А це і зарплата, і підтримка місцевих бюджетів. Обласна рада виступила координатором і організатором методичної, практичної, юридичної допомоги районним, сільським, селищним радам у створенні комунальних підприємств.
За два неповні роки в області створено близько ста комунгоспів. Але навіть такий недовгий термін їхнього існування переконує, що шлях до розв’язання соціальних проблем села обраний правильно. Вже є непоганий досвід на місцях. Хоча, звичайно, за словами Михайла Москаленка, усе легко і просто не дається. Для того, щоб підприємства запрацювали, довелося чимало потрудитися. Відсутність коштів і матеріально-технічної бази — перешкода, яку здолає не кожен керівник. Тому робота починалася з добору кадрів. Гарний організатор — вже половина успіху.
— Тільки ледачий шукає причини. Від посилань на безгрошів’я і відсутність техніки ніколи нічого не запрацює. Гроші з неба не упадуть і трактор на тарілочці ніхто не подарує, — вважає голова Жовтневої районної ради Василь Ганжела. — Очолювати сільське комунальне підприємство має ініціативна, порядна і небайдужа людина. В нас у районі 20 госпрозрахункових комунгоспів. Кращі з них — Погорілівський, Галицинівський, Котляревський, керують якими депутати сільських рад Віра Бродська, Світлана Чемуріна, Валерій Дудник. Крім обслуговування газо- і тепломереж, водопроводів, каналізацій, артезіанських свердловин, ремонту закладів культури, освіти, медицини, вони зуміли зберегти низку пільг для жителів. Малозабезпеченим, самотнім, ветеранам війни пропонують гнучку систему оплати, у деяких випадках передбачене безкоштовне обслуговування. Але, звичайно, цілком відмовитися від платні за послуги неможливо, адже підприємства працюють на самоокупності і госпрозрахунку. Звісно, що сількомунгоспи не монополісти на місцевому ринку послуг. При бажанні виконавця завжди можна знайти. Тому працівники підприємств мають переконати потенційного клієнта в тому, що спектр їхніх послуг широкий, якісний і доступний.
— Рано чи пізно як альтернатива сількомунгоспам з’являться приватні фірми, і добре, коли це буде здорова конкуренція. Але далеко не завжди дорогі послуги означають якість. А в будь-якому випадку винною виявиться влада, — переконує голова Врадіївської районної ради Юрій Марчук. — Так чому не створити комунальне підприємство, діяльність якого допоможе розв’язати цілу низку соціально-побутових проблем, поповнити бюджет і при цьому буде керована і контрольована? От, приміром, комбінат комунальних підприємств, що його очолює Сергій Тлустий. Послуги тут надають найрізноманітніші: ремонт водогонів, свердловин і каналізації, ритуальні послуги, санітарне очищення сіл, ремонт житла, готельного господарства, благоустрій територій. Комбінат працює на умовах самоокупності, має свій рахунок у банку, несе відповідальність за господарську діяльність перед колективом, партнерами і бюджетом згідно з чинним законодавством.
У той само час до розв’язання проблем побутового обслуговування на селі мають долучатися й інші служби. Гарні перспективи має співробітництво центрів зайнятості із сільськими радами. Комбінати комунальних підприємств можуть укладати договори про створення додаткових робочих місць з центрами зайнятості. Центри навчають тих, хто звернувся по допомогу, потрібним спеціальностям і працевлаштовують їх на ці місця з виплатою протягом року середньої зарплати по області, а це близько 400 гривень. Якщо ці гроші держава виплачує кожному працевлаштованому на дотаційне місце, то тільки обмежений і байдужий керівник не побачить вигоди. По суті, центри зайнятості можуть кредитувати створені сільські комунальні підприємства протягом року. Розв’язується одразу кілька проблем: зниження безробіття і поповнення місцевих бюджетів за рахунок податків. А головне — селяни одержують кваліфіковані якісні побутові й комунальні послуги.
Підприємства нового типу можуть мати гнучку структурну організацію залежно від місцевих умов. Десь потрібний великий комунгосп, а десь досить філії зі штатом 2—3 працівники. Проблеми райцентру і сільської глибинки відрізняються значно. Отож програми і плани треба розробляти самостійно, з огляду на конкретну специфіку.
У райцентрах і передмістях підприємства прагнуть позбутися своєї традиційної інфраструктури: відомче житло, дитячі садки, кілометри тепло-, газо-, водокомунікацій тощо. А комунальники стикаються з головним лихом — заборгованістю з платежів. Боротися з цим лихом доводиться працівникам ЖКП по-різному. У Березанці контролери з водопостачання одержують надбавку до зарплати, якщо на дільниці немає боржників.
У Надбузькому перед початком опалювального сезону проводять сходки жителів, на яких працівники комунгоспу роз’ясняють необхідність своєчасних платежів. Жителям пропонують укласти угоди про реструктуризацію боргів, про встановлення контрольних приладів, про перехід на індивідуальне опалення. Дедалі частіше власники квартир на це погоджуються. Крім того, створюють вуличні, дворові, будинкові комітети, що активно беруть участь у розв’язанні нагальних проблем. Загалом, триває нормальний пошук шляхів нормального існування в самих міських, селищних, сільських громадах. Без фінансування згори, проте і без державного «ура!». Щоправда, правильно й те, що під лежачий камінь вода не тече.
Миколаївська область.
