Складається враження, що преса псує життя цій гідній установі та її керівникові панові Мухіну. Як інакше розуміти його слова: «2003 року наші втрати від доставки преси становлять орієнтовно 25,3 млн. грн.» (тут і далі цитати з «Бизнеса» №2 (53) за 24 березня 2003 р.).
Можна подумати, що «Укрпошта» існує лише для доставки періодики і від цієї роботи геть нічого не одержує.
Пане Мухін, уявіть собі (якщо зможете), що преси взагалі нема. Немає та й годі. Чи зникне «Укрпошта»? Навіть ви зрозумієте, що ні. Це означає, що всі поштові підрозділи як працювали, так і працюватимуть. Отже, ніколи «Укрпошта» не тримала окремо служби, яка займалася б передплатою і доставкою періодики. Це додатковий заробіток, коли хочете.
Не треба згадувати як альтернативу ДП «Преса». Доцільність існування цього посередника ще треба довести.
А загалом, пане Мухін, ваші розрахунки та твердження, м’яко кажучи, сумнівні.
Узяти хоча б визначення величини доплати за оформлення передплати. Пам’ятаємо, коли ви тільки розпочинали походи за зміну умов передплати, редакціям повідомили про вартість оформлення абонемента на місяць — 1,30 гривні. Коли зажадали обгрунтування такого неподобства, зовсім не бентежачись, назвали 0,35 грн. Як «Укрпошта» розуміє ринкові відносини, засвідчують події не такі вже й далекі.
Свого часу апетит поштовиків так розгулявся, що Кабінет Міністрів провів перевірку їхніх діянь. З’ясувалося, що вартість послуг «Укрпоштою» було завищено удвічі, і вона сягнула 80 відсотків передплатної ціни. «Дбайливців» за процвітання вітчизняних мас-медіа зобов’язали удвічі зменшити ціну на передплату. Так з’явилася цифра 40 відсотків від вартості виготовлення одного примірника газети, що її поклали в основу ст. 9 Закону «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (23.09.1997 р.). Уже після ухвалення закону Кабмін ще раз вивчив питання і дійшов висновку, що вартість послуг з передплати  та розповсюдження друкованих ЗМІ не відповідає дійсним витратам, і 8 жовтня 1997 року зобов’язав «Укрпошту» зменшити їх на 20 відсотків.
Однак пошуки надприбутку тривали. 2001 року ДП «Преса» та «Укрпошта» роблять спробу переглянути норми закону. Вони фактично запроваджують окреме поняття — «Оформлення передплати» — і беруть за цю послугу окрему плату.
Засоби масової інформації забили на сполох, убачаючи в цих діях загрозу українському інформаційному простору. Мін’юст і Антимонопольний комітет зазначили, що такі дії «Укрпошти» неправомірні.
Верховна Рада розуміла значення проблеми і своєю постановою закликала Кабмін забезпечити неухильне виконання Закону «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», а також ужити заходів, щоб тарифи на оформлення та доставку періодики не змінювалися.
Однак ДП «Преса» та «Укрпошта» знехтували документи і в каталогах передплати на 2002 і 2003 роки зазначали вартість оформлення передплати окремо від вартості самої передплати.
Мало того, щоб аргументувати такі дії, створюють проект «Порядку реалізації ст. 9 Закону України «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», де допускають некоректні дії:
а) тлумачать статтю зазначеного закону;
б) змішують поняття: собівартість—тариф—передплатна вартість;
в) визначають собівартість одного примірника друкованого періодичного видання як суму витрат «Укрпошти» і виробника друкованого ЗМІ і вже від тієї суми пропонують брати 40 відсотків на покриття витрат «Укрпошти». До того ж за оформлення передплати стягують окрему плату.
Керівництву Держкомзв’язку вказали на такі «неточності», і згаданий «Порядок...» було відкликано. Водночас передплата-2003 розпочалася на умовах «Укрпошти». Тоді було ініційовано поправку до ст. 9 Закону «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів». Її позитивно характеризували всі залучені до справи міністерства та відомства, за винятком Держкомзв’язку.
Ця шанована установа в обгрунтуванні своєї позиції, на жаль, припустилася помилок. Зокрема, сказано: «Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України під час розгляду зазначеного законопроекту дійшло висновку про неможливість його ухвалення».
Прес-служба «Укрпошти» взагалі розповсюдила недостовірну інформацію, зазначивши, що Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради «дійшло висновку про її невідповідність Конституції та законодавству країни» і внесло пропозицію про вилучення цієї статті із зазначеного закону.
А насправді висновок згаданого управління був такий: «Може бути прийнятий Верховною Радою в першому читанні і в цілому».
Аргументи супротивників ст. 9 Закону «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів» зведено до двох чинників:
a) «Укрпошта» зазнає збитків;
б) співпрацю слід будувати на ринкових умовах, а не давати комусь пільги.
Щоб розвіяти міф про збитки, наведемо кілька прикладів.
— Свого часу пан Мухін на депутатський запит відповідав, що «Укрпошта» протягом 2000 року одержала за періодичні видання 61,1 млн. грн. чистого прибутку, а на 2001-й планувала отримати вже 74,7 млн. грн.
— Законом передбачено відшкодування збитків розповсюджувачам періодики, якщо такі матимуть місце, за рахунок фінансової допомоги держави.
— Установлено пільговий розмір плати за землю для державних підприємств зв’язку, які розповсюджують друковану продукцію.
— Операції від продажу (передплати) вітчизняних друкованих ЗМІ, які здійснюють розповсюджувачі, звільнено від ПДВ.
— Чинна система розрахунків «Укрпошти» дає їй змогу щонайменше три місяці користуватися грошима, які належать редакціям друкованих ЗМІ. На цьому можна «заробити» не менш як 11 млн. грн.
А щодо ринкових умов співпраці, то процитуємо пана Мухіна: «Справді, пошта є природним монополістом...».
У який спосіб «Укрпошта» здатна будувати ринкові відносини, ми вже переконалися на прикладі визначення вартості оформлення передплати.
Ринок передбачає можливість вибору, конкуренції, торгу врешті-решт. Між ким і ким вибирати в нашому випадку? Пан Мухін одного разу сказав: «Створюйте альтернативу «Укрпошті». Хто бодай трохи знайомий з масштабами поштового відомства (на 2003 рік тут працювали майже 115 тисяч осіб), той зрозуміє нереальність таких спроб. Принаймні на найближче десятиріччя.
Гадаю, пан Мухін знає це найкраще. Тоді чому він так уперто повторює про збитковість? Проводить експерименти в регіонах зі скорочення кількості поштовиків і поштових відділень. Чому до деяких населених пунктів пошта офіційно надходить тричі на тиждень, а реально — один раз? Водночас педалюється збитковість роботи поштовиків, зокрема, з пресою. Ще раз процитую пана Мухіна: «Загалом розвиток підприємства шляхом корпоратизації і акціонування можливий. Гадаю, це відбудеться в найближчі п’ять років». От воно! Не важко здогадатися, що за туманом і словоблудством маячить тінь ПРИВАТИЗАЦІЇ! А чому б і ні?! Шматок, щоправда, завеликий. Можна і поперхнутися. Але гра того варта.
Я хотів би звернутися до наших партнерів-поштовиків. Знаю, що не раз і не два вам казали про особливу «в’їдливість» керівництва «Голосу України». Мовляв, їхніми стараннями звільняють працівників пошти, падає оплата праці тощо. Запевняю, журналісти цінують вашу складну, важку і дуже потрібну професію. Ніхто нічого не має проти листонош, працівників відділень зв’язку. Мало того, без вас просто неможливе існування багато чого, зокрема і друкованих ЗМІ.
Але якщо деякі чиновники, навіть високопоставлені, діють некоректно, зачіпаючи інтереси не лише ЗМІ, а й громадян країни загалом, ми вимушені захищатися.