Один з найпопулярніших сучасних українських поетів, лауреат багатьох міжнародних та всеукраїнських премій, заслужений діяч мистецтв України та Російської Федерації, кавалер орденів «За заслуги» ІІ і ІІІ ступенів Микола Володимирович Луків відзначає 30-ліття своєї творчої діяльності. Перша книжка поета вийшла 1973 року. Нині Микола Луків автор майже трьох десятків книжок, виданих у нашій країні та далеко за її межами.
«У багатій поліфонії сучасної української поезії, — відзначає поет-академік Борис Олійник, — голос цього митця звучить по-особливому зворушливо, чисто й виразно. Гостре відчуття часу, вміння доступно й художньо переконливо говорити про найголовніше, найсокровенніше, свідома орієнтація на випробувану й перевірену віками народу етику й мораль, конкретна життєва основа та пісенний лад багатьох його творів подарували поетові заслужене визнання і завоювали гідне місце під читацьким сонцем. Кращі поезії Миколи Луківа стали хрестоматійними. Пісні, створені на його слова, — а їх понад дві сотні! — лунають не тільки по всій Україні, їх можна почути скрізь, де живуть наші земляки: від країн слов’янського світу до Канади, США та Австралії.
Публікуючи поезії Миколи Луківа на сторінках «Голосу України», щиро вітаємо поета з поважною подією в його творчому житті, зичимо нових успіхів та високого натхнення на всі добрі справи і запрошуємо шанувальників його творчості на великий ювілейний вечір-бенефіс, який відбудеться 10 травня в Києві, у Національному палаці «Україна».
* * *
Іванові Чижу
Перевороти, потрясіння,
Важкі часи, гіркі роки.
Руйнація і запустіння,
Нові пани і жебраки.
Податки, банки, дивіденди,
Повії, блазні, шахраї,
Маріонетки-президенти,
Раби, підніжки, холуї,
Перевертні, кати, сексоти,
Хижацькі ордища заброд —О, скільки різної мерзоти
На мій знедолений народ!
А наша ж нація козача,
В нас думи й помисли незлі.
І вдача наша — не ледача,
І ми — на батьківській землі.
Поперед нами і за нами
Огром труда і боротьби.
Коли ж ми станем хазяями
Свойого краю і судьби?
За поколінням покоління
Іде й відходить у віки...
Перевороти, потрясіння,
Важкі часи, гіркі роки.
* * *
Коли на зиму птиці
відлітають,
Чому вони щороку
повертають,
Здолавши даль і натомивши
крила,
На землю ту, яка їх
породила?
Коли Вкраїну люди
покидають,
Хіба вони не відають,
не знають,
Що за морями відшукати
щастя,
Лишивши рідну вотчину,
не вдасться?
Що їх жене незнаними
шляхами
На торжища вселенські
жебраками,
Кому й коли за те
відповідати,
Що навіть повернутись
умирати
Додому із чужої сторони
Не можуть разом
з птицями вони?
* * *
Павук снує невтомно сіті,
Бджола нектар з квіток
збирає.
Усяк свою роботу має,
Своє покликання у світі.
І треба всім запам’ятати,
Хто світ на розсуд свій
міняє:
Павук нектару не надбає,
Бджола не буде сіті ткати.
