На цю крамницю, розташовану поблизу станції метро «Політехнічний інститут», увагу звернула зовсім недавно: важкі залізні двері, пофарбовані у непривабливий сірий колір. Інтер’єр лише підтвердив, що перше враження найправдивіше. У засмальцьованій вітрині красувалося кілька видів ковбас та копчена риба, на полицях — консервація та широкий вибір пива. Вибачте, забула про двох продавців, які жваво перешіптувалися. Поцікавилася книгою скарг, після чого потрапила до кабінету завідувача торговельного закладу.
Він повідомив, що такої книги на даний час у магазині немає. Каже, начебто її переоформляють, бо після адміністративного перерозподілу Києва їхній магазин із Солом’янського району перейшов до Шевченківського.
Причина вагома, але, пригадую, останній перерозподіл у столиці проводили мало не рік тому... З подальшої розмови дізналася, що покупці — пенсіонери та студенти-політехники. А надвечір заходять любителі пива. Одне слово, заклад для людей, які шукають не комфорту, а дешевшого товару, а вони скаржитися не звикли.
А ціни тут і справді нижчі. Приміром, кілограм вареної ковбаси, яка в магазині навпроти коштує 17 гривень, тут можна купити за 11. Однак завідувач упіймав мій скептичний погляд, спрямований на непривабливі вітрини, бо почав скаржитися, що йому хотілося б зробити в магазині ремонт, купити нове обладнання тощо, та не від нього це залежить — заклад державний. І доволі байдуже додав: якщо когось щось не задовольняє, ніхто не примушує купувати продукти саме тут.
Із правом вибору все гаразд. А тим, хто змушений заощаджувати кожну копійчину, нагадуємо, залишається лише пам’ятати вислів: ми не такі багаті, щоб купувати дешеве.
