Щоб тут, біля захопленої будівлі СБУ, пролилася кров, досить лише однієї привселюдно висловленої думки проти проросійськи налаштованої юрби. І навіть закономірне питання: «А що буде потім, коли доведеться здати зброю?» спричиняє бурю обурення протестантів, аж до рукоприкладства. «Провокатор!» — істерично кричать ті, що зібралися, і виштовхують нещасного геть за межі барикад. Сама думка про те, що протистояння може завершитися мирним шляхом, деяким «гарячим головам» видається такою крамольною, що вони готові покарати кожного, хто може думати в цьому напрямі. Луганці воюють із луганцями, і це страшно. І рухає цією війною страх. Страх і відчай.
«У цих протестів є соціальний ґрунт, — вважає народний депутат Геннадій Москаль, який свого часу очолював Луганську облдержадміністрацію і знає край. — Роботи в людей немає, нових робочих місць ніхто не створює. А депресивний стан і масовий психоз у людей додали плюс до всіх цих закликів». Луганську потрібен інший діалог, а не мова ультиматумів, вважає політик.
Більшість жителів області вже не хочуть у Росію. Зухвале вторгнення «зелених чоловічків» у Донбас і захоплення адміністративних об’єктів у сусідній Донецькій області протвережує тих, хто з надією мріяв про велику російську пенсію і зарплату, повіривши пропаганді. Але сьогодні багато чого змінилося, люди насторожилися. І хоча проросійський мітинг як і раніше збирає тисячні юрби людей, сотні з них приходять сюди, щоб внести якусь ясність у свої сумніви. Вони прагнуть жити в Україні, вони за те, щоб країна була унітарною державою, але не приймають нинішній уряд і вважають його нелегітимним.
«Бо він нас не чує і не сприймає такими, як ми є», — пояснюють протестанти. Одна із причин, яка вивела людей на барикади, це страх втратити роботу. До 80% луганських підприємств орієнтовані на російський ринок, і багато з них сьогодні працюють із великими збоями. Цим виправдані гасла протестантів, звернені до влади, — «Почуйте нас!». Представник людей, які утримують будівлю СБУ, Сергій Корсунський теж запевняє, що організатори захоплення не хочуть поділу України і готові до мирних переговорів. Але визнають легітимним лише один орган центральної влади — Верховну Раду.
Протестний настрій жителів області зашкалює. Частина населення проти того, щоб сотня озброєних людей, які захопили будівлю СБУ, диктували свою волю півмільйонному Луганську. Інша частина, що підігрівається російською пропагандою, навпаки, закликає «небайдужих людей брати зброю в руки і «йти до кінця».
У містах Сєверодонецьку і Лисичанську правоохоронці та шахтарі в тісній взаємодії дуже швидко згорнули активність прихильників Путіна. Тут контролюються всі в’їзди на випадок візиту «туристів». Але гарантії, що «зелені чоловічки» не з’являться в інших регіонах області, немає. Надто вже багато розплодилося провокаторів. Один із них, екс-голова Луганського обласного апеляційного суду Анатолій Візир, навіть оголосив себе президентом південно-східної України. У зверненні, викладеному в Інтернеті, він повідомив: «Економіка південного сходу переходить на російський рубль. Усі заліки й взаєморозрахунки проходитимуть за допомогою російської валюти. Це пов’язано з обвалом української національної валюти», «Усі пенсії, зарплати, інші виплати будуть робити в еквіваленті із гривнею, але в рублях». Усіх силовиків, які перебувають на території південного сходу країни, він закликав не заважати федералізації. Прикро, що багато вірять самозванцеві. Або хочуть вірити.